9. І ВСЕ-ТАКИ ЄВАНГЕЛІЯ…

Отже, найвища богословська формула говорить «Бог є любов».

Ми вже багато говоримо про любов, але ще не дали її визначення. Що ж, найглибшу формулу любові можна почерпнути з Євангелія: Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх (Ів. 15, 13). Справжня любов прагне ототожнити себе з людиною, на яку спрямована. Тут воістину двоє на одну плоть нехай будуть (див.: Бут. 2, 24) [130]. У любові розширюється нервова периферія того, хто любить і вбирає в себе болі і радості лю́бої людини, як свої. І тому шлях любові - це винесення свого життєвого центру з себе в іншого. Це дарування, віддача, довіра, жертва.

Такої любові до людей не відкриває жоден богословський образ у позаєвангельському світі. І ми запитуємо Бога Євангелії: «Як Ти любиш людей?» І Він відповідає: «До Моєї смерті…» Його любов не лише створила світ. Його любов не лише подарувала людям свободу. Його любов не лише дала нам Закон. Його любов не тільки дарувала нам пророків та мудрість. Його любов не тільки прийняла людський образ. Він не видавався - Він став людиною [131]. І Його любов до нас пішла до кінця, до граничної точки, до повної віддачі Себе, до повної відмови від Себе, до Жертви та смерті.

«Так, наче вийшов чоловік

І виніс скриню і піднявши віко

Усе роздав» (Б. Пастернак) ...

Любити означає увібрати в себе, як свої, біди та радості лю́бого. І останнє, мабуть, складніше за перше. «Плакати з тими, хто плаче неважко, а радіти з тими, хто тішиться (Римл. 12,15) не дуже легко: ми легше співчуваємо тому, хто перебуває в нещасті, ніж тішимся тому, хто у добробуті. Заздрість і недоброзичливість не дозволяють не дуже любомудрому радіти щасливим. Тому намагатимемося радіти щасливим, щоб очистити свою душу від заздрості» (свт. Іван Златоуст) [132]

Любов, що поділяє радість вище любові співчутливої і рідша за неї. Якщо я дізнався, що у моєї співробітниці (яку весь наш дружній колектив по праву – як нам здається – терпіти не може) загинув син, то навіть я зможу відчувати до неї співчуття. І наявність цього співчуття не буде свідченням того, що я досяг моральних висот. Важче було б поділити її радість, а не її скорботу. Наприклад, якщо одного разу я дізнаюся, що Фонд Сороса [133] виділив їй десять тисяч доларів на видання її нікому не потрібної книжки – чи я зможу тріумфувати разом з нею? О, ні, швидше в той час, як вона від щастя по стелі бігатиме, я буду плентатись зеленим як її долари.

Співчуття радості зустрічається мало коли. А Христос умів радіти разом з людьми. І перше Своє чудо Він створив у атмосфері радості. Не на цвинтарі сталося перше диво Спасителя, на шлюбному бенкеті в Кані Галілейській... І найголовнішу радість Бог поділяє з людьми: На небесах більше радості буде про одного грішника, що кається, ніж про дев'яносто дев'ять праведників, які не мають потреби у покаянні (Лк. 15,7).

Цей Бог є Любов; Він не просто любить, Він є Любов. Він не просто має любов, не просто виявляється в любові: Він є Любов.

Що ж, ми почали свою розмову з сумніву, що релігії можна порівнювати між собою. Але варто нам розмову про релігійні вірування перенести в ясну сферу розуму, раціональних аргументів, формулювань і зіставлень, як з'ясувалося, що релігії можна порівнювати, і що при цьому порівнянні відмінності між релігіями можна виражати в оціночній формі.

Саме звернення до того почуття людини, прагнення людського серця, яке є найбільш таємничим і найменш раціональним – почуттю любові – допомогло нам знайти спосіб цілком раціонального зіставлення релігій між собою. І коли я кажу, що християнство - не просто одна з релігій, але що це вища релігія, «абсолютна релігія» (скажімо так слідом за Гегелем), єдина релігія, що пропонує дійсно гідний образ Бога, то я так говорю не тому, що до такої високої оцінки мене спонукає моя власна приналежність до християнства. Цей висновок змушує зробити нормальна людська логіка. І звичайна людяність. І звичайне вільнодумство.

Так, щоб помічати і розуміти очевидне, сьогоднішній людині треба виявити неабияку здатність до вільного, незалежного мислення. Суспільні моди, ідеології та газети вже багато років вселяють нам ідею «рівності релігій» [134]. Їхню улюблену «релігієзнавчу» тезу іронічний Честертон резюмувв так: «Християнство і буддизм дуже схожі одне на одне; особливо буддизм» [135]. Але якщо до релігій ставитися неідеологічно, якщо не вбачати в них передусім ідейний фундамент якогось тотально-загальнопланетарного «нового світового порядку», а то й перетворювати в політичних заручників людських утопій, то звичайне почуття реалізму виразно пояснює: релігії різні. Релігії бувають більш глибокими і поверхневішими. І при всьому різноманітті людських релігій тільки християнство дізналося і сповістило про те, що означає найбільше релігійне відкриття. Відкриття того, що Бог є Любов.

Слово Бог означає тут - «Дух скрізь сущий і єдиний, Кому немає місця і причини, Кого ніхто осягнути не міг, Хто все Собою наповнює, Обсягає, творить, зберігає, Кого ми називаємо - Бог!» (Гаврило Державін). Якщо хтось із читачів віддає перевагу мові філософії над мовою поезії – у перекладі це означає таке: «Філософський теїзм означає філософську концептуалізацію існування та природи Бога як абсолютної, трансцендентної по відношенню до світу духовно-особистісної дійсності, яка виступає як безумовне джерело всього небожественного сущого та зберігає дієву присутність у світі» [136].

Любов же означає… Втім, утримаємось від повного «розшифровування» цього таємничого слова. Просто усвідомлюємо, що вибір між язичництвом та християнством – це вибір між автоматизмом «кармічного закону» і тим баченням відношення Бога і світу, про яке сказав Пастернак:

Світами править жалість -

Любові плід-дитя,

Всесвіту небувалість

І новизна життя.