4. ЧИ МОЖУТЬ ЗАКОНИ АБО ЕНЕРГІЯ БУТИ СУБ'ЄКТОМ ЛЮБОВІ?

Язичництво Далекого Сходу має не більше підстав, ніж язичництво Середземномор'я, сказати, що «Бог є любов». Вищий початок всесвіту тут називається Дао. Дао - це Закон. Він править, але нічого не хоче. Він усім керує, але не ставить жодної мети. Він виявляє себе у світі людей, але люди для нього не більше ніж предмет впливу, або як каже китайський текст четвертого століття до нашої ери, для всесвіту людина, «якщо порівняти її з безліччю речей, схожа на кінчик волоска кінської шкіри» (Чжуан цзи, 17) [103]. І як дивно виглядало б твердження про те, що «третій закон Ньютона любить людей», так само дивно виглядало б і твердження про те, що Дао любить людей. Таблиця множення не відчуває любові до нас. І аналогічно не варто приписувати це почуття всесвітньому закону Дао.

У язичницькому мисленні взагалі цілком доречне переконання, згідно з яким Буття і Всесвіт не так люблять людину, як хворіють людиною. Якщо людина порушує закони природи - природа її просто усуває, мовчазно і неспівчутливо стираючи неслухняний нарив зі свого спокійно-безпристрасного тіла, що так гармонійно поєднує процеси творення і руйнування...

Крім того, природна філософська логіка вимагає наголосити на Незбагненності Вищого буття. Як і будь-яка філософія поза Одкровенням, китайська думка шукає очистити мислення про Дао від усіх позитивних характеристик. І робить це, мабуть, навіть надто наполегливо: ця напружена турбота про те, щоб захистити Вище від зусиль людського пізнання та іменування, заважає поставити інше питання - а чи Вище хоче бути тільки незбагненним і чи точно Воно хоче залишитися безіменним? Втім, і слово «бажання» стосовно Дао виявляється зайвим і порожнім... Усі людські слова вмирають при наближенні до Дао. А саме воно мовчить. Воно просто діє (причому про його дію найкраще сказати словом «недіяння»), але не звертається до людей із людським словом. Тут немає діалогу. «Те, що Дао шанується, випливає з природності, а не з повелінь Дао» (Лао-цзы. Даодецзин, 51).

«Людина слідує землі. Земля слідує небу. Небо слідує Дао, а Дао слідує природності» (Там саме, 25). Але якщо Дао лише слідує своєму закону, але не любить — то й людину важко покликати на шлях любові. Залежно від того, як людина розуміє вищий Початок, вона розуміє і саму себе. Самовідчуття людини стає подібним до її богослов'я.

Якщо Дао не бажає і перебуває в недіянні, то такою ж має бути і людина. «Людина з вищим Де не прагне робити добрі справи, тому вона доброчесна; людина з нижчим Де не залишає наміру робити добрі справи, тому не добродійна; людина з вищим Де бездіяльна і здійснює недіяння; людина з нижчим Де діяльна та її дії нарочиті» (Даодецзін, 38).

Але безособистісне Дао — «Велика Порожнеча» — не мислить, не ставить мети, не дає моральних заповідей, розрахованих на вільних істот, і не любить світ, яким править. Відповідно до Дао не можна звертатися з молитвами. І світ не повинен любити Дао: «Найкращий правитель той, про який народ знає лише те, що він існує. Дещо гірші ті правителі, яких народ любить і звеличує. Ще гірші ті правителі, яких народ боїться, а найгірші ті правителі, яких народ зневажає» (Там саме, 17). Так що те Буття, про яке не знають нічого, краще і вище від того Бога, якого люди люблять... Тут знову ми повертаємося до нашого вихідного питання: яка богословська формула вище — та, яка говорить «Бог є любов», або та, яка стверджує: Бог є ніщо. Достойніше бачити і відчувати в Бозі Любов чи «Велику Порожнечу»?... Даосизм зробив свій вибір, християнство — свій. Але те, що ці традиції несхожі одна на одну, що вони не єдині, що вони зробили саме вибір, — цього не помітити все-таки не можна.

Безособистісне розуміння Дао дивне з погляду європейця, вихованого на розумінні Бога як Живої Особистості та на Біблії, яка стверджує, що Бог не тільки вислизає від людей, але ще й прагне наблизитись до них якомога ближче.

Але ще дивніша для європейця радикальна всеїдність китайської кухні. Як відомо, китайці їдять усе, крім того, що отруйне (загалом отруйне їсти теж можна — але тільки готувати його треба довше). І змії, і щури, і комахи згодяться на китайській кухні. Але саме дика, на смак європейця, страва китайської кулінарії — це мозок живої мавпочки. У китайському ресторанчику ти замовляєш якусь страву зі східно-екзотичною назвою (скажімо — «Вздовж Хуанхе-матінки»). І тобі виносять живу мавпочку. Її голову затискають у спеціальних лещатах, щоб вона не смикалася. Щоб вона не надто верещала — за бажанням клієнта її можна приголомшити ударом молоточка по тімені (вдарити повинен сам замовник і споживач цієї страви), потім спеціальним ножем розкривається черепна кришка. І ось будь ласка — жаданий мозок примату відкритий перед тобою. Що називається - «посолити за смаком». І можна їсти [104].

Ви здригаєтеся? А чому? Адже тигри в джунглях їдять мавп? А ми чим гірші? Якщо природа так влаштована, що одна її частина живе через пожирання іншої — чому ми не повинні дозволяти собі те, що законом Дао дозволено тиграм? У чому відмінність людини від тигра? І тигр — частина природи, і людина... А якщо людина є частиною природи, а над природою немає Особистого Розуму, який ставив би Цілі, наказуючи моральний обов'язок і заповідуючи людям вільно дотримуватися цього надприродного Замислу — то не можна вимагати від людини, щоб вона жила за іншими законами, ніж ті, за якими живуть джунглі.

І мовчання Дао, яке приводить у благоговійне почуття китайців, здатне викликати зовсім інші почуття у європейців, які звикли до Слова, що говорить: «Вічна безмовність цих нескінченних просторів мене лякає» (Паскаль. Думки. 201 (206)) [105]. Небеса, що мовчать, — це скоріше знак богозалишення. Це ознака катастрофи, розриву спілкування, а не ознака наближення до Повноти духовного знання. У всякому разі, мовчання і бездіяльність важко вважати проявом Любові.

Продовжуючи наше опитування ми можемо пошукати формулу «Бог є любов» в індійській релігійній думці.

Чи здатний до любові Брахман? Любов є почуття вільне, таке що обирає, особистісне. І тому лише Особистість здатна до нього. Брахман же, на переконання індійської думки, є безособистісним.