II. ЯКЩО БОГ Є ЛЮБОВ 1. ЯК ПОРІВНЯТИ ВІРИ?

Приступаючи до вивчення історії релігії, треба бути готовим зробити одне, можливо, неприємне відкриття. Треба відкрити і визнати, що релігії дійсно й всерйоз різні. Коли всі навколо твердять, що «всі релігії абсолютно рівнозначні і шляхи пізнання вічної Істини єдині» [82] і різні релігії суть лише різні шляхи до однієї і тієї ж Цілі, що різниця між релігіями лише в деяких обрядах, але по суті вони все вчать одному і тому ж потрібна деяка самостійність думки і пильність зору, щоб помітити, що мода все-таки помиляється. Релігії – різні.

У ІХ ст. до Р. Х. ассірійський імператор Ашшурнасирпал II визначає свої дії: «Дібравшись до міста, де правив Хуллайя, я послав усі свої війська на штурм, у жорстоке бойовище, і переміг. Під час битви загинули шістсот солдатів супротивника. Я кинув у багаття і спалив три тисячі жителів, які стали моїми ув'язненими, не залишаючи нікого в заручники, але не вбивав самого Хуллайя. Я розклав на землі їхні трупи, і я приніс там у жертву їхніх юнаків та дівчат. З Хуллайя я живцем здер шкіру і розтягнув її на фортечному мурі міста Дамдаммуша, яке я зруйнував і віддав вогню» [83]. Такі жертвопринесення були традицією. У VII столітті до Різдва Христового інший ассірійський володар Ашшурбаніпал так описує свою релігійну діяльність з умирення великих богів, ображених тим, що народ їх недостатньо шанував: «Мій дід Сінаххеріб був закопаний, в жертву йому, закопав я цих людей живими. Їхнє тіло згодував я псам, свиням, воронам, орлам. Здійснивши ці справи і так утихомиривши серця великих богів, моїх владик» [84].

І традиція, свідчення якої щойно наведені – це релігійна традиція, а значить – духовна.

Чи можна сказати, що це лише обрядова різниця з тією релігією, яку в ті віки починав сповідувати сусідній народ, народ Ізраїлю? Його пророкам Бог говорив: Ось піст, який Я вибрав: розріши кайдани неправди, розв'яжи узи ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірві всяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і бідних, що блукають, введи до дому; коли побачиш голого, одягни його, і від однокровного твого не ховайся (Іс. 58, 6-7).

То що — шлях Ісаї та шлях Ашшурбанапала — це різні шляхи до однієї й тієї ж Цілі? Реріхівка заклинає: «Але ми з вами знаємо, що в основі кожної релігії лежить найвища моральність її засновника» [85]. Цілком чесніше було б сказати не «знаємо», а «віримо». Якщо ж дійсно знати історію релігій з її часто страшними сторінками, то від практики та віровчень дуже багатьох релігій буде неможливо висновувати, до «найбільшої моральності» їхніх засновників…

Релігії таки справді різні. Ці відмінності треба помічати, зіставляти і оцінювати.

Саме останнє викликає найбільше здиво́вання у сучасної світської свідомості. Хіба можна оцінювати релігії за шкалою «гірше-краще», «вище-нижче», «досконаліше-примітивніше»? Хіба всі релігії не однаково цінні з духовно-морального погляду? Чи не буде проявом нетерпимості та шовінізму віддати перевагу одній релігії перед іншими, хай навіть дуже відмінними? Як можна порівнювати релігії між собою? Кожен народ і кожна епоха вибирають собі форми релігійного життя, які їм за розміром та за смаком. Чи коректно називати релігію європейців вищою і досконалішою, ніж релігія японців? Чи суперечки між релігіями про те, яка з них найсправжнісінька — лише суперечки між шанувальниками смокінгів та прихильниками джинсів? Різні люди обирають різний одяг. Це лише природно. Хто візьметься доводити перевагу джинсової пари перед костюмною трійкою, або виявляти недоліки спортивного стилю в порівнянні з вечірніми сукнями?

Різні стилі та моделі одягу можна було б порівнювати та виставляти їм оцінки за шкалою «краще — гірше» лише в тому випадку, якби ми мали чітке уявлення про «ідеальний одяг». Тоді можна було б сказати: оскільки саме цей вид одягу за такими параметрами не відповідає образу ідеального одягу, ми маємо право сказати, що цей стиль недосконалий.

Так і у світі релігії можна оціночно зіставляти релігії лише в тому випадку, якщо ми маємо певне уявлення про те, якою могла б бути ідеальна релігія. Чи можемо ми уявити таку, ідеальну релігійну формулу?

Як не дивно, так. Щоб це усвідомити, навіть не потрібно ставати особисто релігійною людиною. Можна вважати, що Бога взагалі немає, і що релігії лише спроби людського релігійного розуму мислити про Абсолютне. І ось так, «з боку», поглядом не богослова, а «релігієзнавця» можна подивитися на різноманіття релігійних навчань і помітити: релігії в подібних словах і образах говорять про Незбагненне і Безмежне. Звичайно, це все людські слова та проекції людських уявлень на Непізнаване. Будь-яка така спроба «проекції» людського на надлюдське є певна зухвалість.

Але різні релігії наважуються різні людські властивості «впізнати» в Абсолютному бутті. Дехто наважується визнати в Божестві - Розум. Деякі – Дію. Деякі – Закон. Деякі – Силу. І ось припустимо, що ми зустрічаємо двох проповідників, один з яких каже: «Я в Бозі бачу Творця, Вічний Вселенський Розум, Владику та Суддю...» [86] . А другий доповнює: «Так, ви маєте рацію, все це можна і треба сказати про Бога. Але я дерзнув би додати ще одне ім'я до тих, що ви назвали... Ще Бог є Любов...».

І яку ж із цих двох запропонованих концепцій слід було б визнати вищою, людянішою (хоча це слово тут звучить дещо парадоксально), більш гуманною?

Навіть людині, яка не ототожнює себе з жодною з релігійних традицій, при вивченні різноманіття релігійних думок стає очевидним, що формула «Бог є любов» — найвища з усіх можливих людських уявлень про Божество.

Але якщо це так, то ми підібрали ключ до вирішення вихідної проблеми релігієзнавства. Тепер ми знаємо, на якій саме підставі можна порівнювати релігійні вчення між собою. У нас з'явився той ідеал, з яким можна порівнювати реальні історичні релігії. З мірилом «Бог є любов» ми можемо підходити до різних релігійних течій і як лотом заміряти їхню реальну глибину. По поверхні річки важко визначити, де в неї глибини, а де мілини. Але лот допоможе відзначити: тут мілина, тут глибше. А ось тут судноплавний фарватер.