3. ЯК ЛЮДИНА СТАЛА БІЛЬШЕ СВІТУ

  Християнство дозволило людям інакше поглянути на себе. Найважливіша зміна в людському саморозумінні пов'язана з тим, що християнство відмовилося від однієї, здавалося б, самоочевидної тези язичницької філософії. З погляду язичництва людина – частина природи, «мікрокосм». Людина – це «мікрокосм», малий світ у світі великому – «макрокосмосі». Свящ. Павло Флоренський цю думку висловив так: «Людина це скорочений конспект світобудови» [22]. Мікрокосмос - це маленька діюча модель всесвіту. На цьому переконанні будується астрологія та алхімія, китайська акупунктура і тибетська медицина.

Справді, адже в людині є все, що є у світі... «Само серце — мала судина, але там є все», — каже преп. Макарій Єгипетський [23]. Але цього мало сказати про людину. Християнство змогло піти всупереч очевидності. Візантійські богослови сповістили, що людина скоріше є «макрокосмом», поміщеним у «мікрокосм». «Людина - великий світ у малому» (Свт. Григорій Богослов [24]), тобто, якщо повернути перекладу грецьке звучання, - «макрокосм у мікрокосмі».

І так само говоритиме через тисячу років святитель Григорій Палама: «Людина — це великий світ у малому, є зосередженням  воєдино всього існуючого, очоленням творінь Божих» [25] . У цьому величезний православний оптиміст (а хіба не граничний оптимізм — переконаність святителя Григорія Палами в тому, що ми можемо доторкнутися до самого Бога, до Його нетварного Світла?!) одностайний із найбільшим песимістом Старого Завіту — Екклезіастом. «Все зробив Він прекрасним і вклав світ у їхнє серце», — говорить Еклезіаст про всесвіт [26], вкладений у серце кожної людини (Еккл. 3,11).

Людина – макрокосм тому, що вбираючи в собі все, що є у світі, вона несе в собі ще щось, чого весь світ вмістити не може і чого не має: образ Божий і Божественна благодать, благодатне Богосинівство, розум, особистість, совість…. «Дивися, які небо, земля, сонце і місяць: і не в них благоволів заспокоїтись Господь, а тільки в людині. Тому людина дорогоцінніше за всіх створінь, навіть, наважуся сказати, як видимих, так і невидимих, тобто - службових духів»[27].

Свт. Григорій Ніський також вступає в полеміку з язичниками з цього питання: «Язичники говорили, що людина є маленький світ (мікрокосм), що складається з тих самих стихій, що й усе. Але гучним цим ім'ям віддаючи хвалу людській природі, вони самі не помітили, що вшанували людину властивостями комара та миші. Адже й комар із мишею є злиття тих же чотирьох стихій... Що ж великого в цьому — почитати людину подобою світу? І це коли небо преходить, земля змінюється, а весь вміст їх преходить разом із ними, коли преходить містиме? Але в чому, за церковним словом, велич людини? Не в подобі тварному світу, а в тому, щоб бути за образом природи Сотворившого» (Свт. Григорій Ніський. Про влаштування людини, 16).

Тому і радить святитель Василь Великий: «Втікай бредні понурих філософів, які не соромляться визнавати свою душу і душу пса однорідними між собою» [28].

Людина підноситься над світом тому, що не все в людині можна пояснити законами тієї світобудови, в яку занурене наше тіло і нижча психіка. Не все в нас родом із цього світу. Тому не все має спільну з ним долю. Тому «я не проповідую язичницьке єднання з природою, вбирання в неї. Природа смертна – ми її переживемо. Коли всі сонця згаснуть, кожен з нас буде жити»[29] . «Як разюче жити серед богів, знаючи, що найнудніший, найжалюгідніший з тих, кого ми бачимо, засяє так, що зараз ми б цього й не винесли; або стане немислимо, неймовірно страшним… Ви ніколи не спілкувалися зі смертним. Смертні нації, культури, витвори мистецтва. Але жартуємо ми, працюємо, дружимо з безсмертними, на безсмертних одружуємося, безсмертних мучимо і принижуємо»[30]. «Церква переживе всесвіт… Ми збережемо у вічності свою сутність, згадуючи галактики, наче старі казки»[31].

Це те саме у християнстві, що ще у ІІ ст. язичницький співрозмовник Мінуція Фелікса визначив як абсурдне: «Двократна безглуздість і суто безумство — сповіщати загибель небу і зіркам, які ми залишаємо такими ж, якими застали, а собі, які померли, згинули, які як народжуємося, так і гинемо, обіцяти вічне життя» (Мінуцій Фелікс. Октавій. 11). Століттям пізніше найбільший грецький язичницький філософ Плотін кидав християнам той самий закид: «Ось що абсурдно: ці люди, які мають тіла, які зазвичай є у людей, з душею, наповненою бажаннями, скорботами, гнівом, претендують на контакт з осяганим; але якщо йдеться про сонце, то вони заперечують, що це світило має силу набагато вільнішу від пристрасті, ніж наша. Вони думають, що навіть найлютіші люди мають безсмертну і божественну душу, а ціле небо, з його зірками, безсмертної душі не має!» (Плотин. Еннеади. 2,9,5,1-10).

Але християни з давніх-давен і досі переконані в тому, що люди, всі ми, кожен з нас — безсмертніший за мир, старший за світ. Старше не тому, що створені раніше всесвіту, а тому, що люди обрані Богом і задумані Ним як ті, що носять право первородства у всесвіті: «До створення космосу були ми народжені в Самому Бозі по причині того, що ми мали виникнути» (Климент Александрийский. Увещание до язычникам 1, 6, 4).

І тому в XVII в. Паскаль міг вигукнути: «Людина — лише тростинка, найслабша в природі, але це тростинка мисляча. Не треба всього всесвіту ополчатися проти неї, щоб її розчавити; хмарки пари, крапельки води достатньо, щоб її вбити. Але нехай всесвіт і розчавить її, людина все одно буде вище за свого вбивцю, бо вона знає, що вмирає, і знає перевагу всесвіту над нею. Всесвіт нічого цього не знає» (Паскаль Б. Думки. 200 (347)).

А у ХХ ст. Микола Бердяєв у полеміці з марксистами зауважив, що лише з погляду марксистів людина є частиною суспільства [32]. Для християнина суспільство є частка людини, бо в людині і справді багато визначається її соціальним походженням, статусом, соціальним досвідом. Але людина не зводиться до всіх впливів на неї - ні з минулого, ні з оточення.

Для Блаватської «людина є мікрокосмом макрокосму» [33] (тобто маленький світ у великому світі). І Реріхам нічого сказати про людину, крім того, що «людина, будучи мікрокосмом макрокосму, є конгломератом найрізноманітніших вібрацій (ритмів)» [34].