1

Привіт, мене звати Мілана, не високого зросту, блакитноока блондинка, я звичайна така собі дівчина 25 років, ну як звичайна? Є дещо про що я не можу поговорити, це моя таємниця, але я мабуть почну з початку.

Я росла в щасливій родині, наша сім‘я завжди була дружною, у мене були з усіма досить теплі стосунки, моя бабуся часто розказувала мені історії зі свого дитинства і одного разу вона розповіла мені про свою бабусю, вона була віщункою, вона розказувала що колись по твердій сірій землі будуть їздити металеві черепахи, з плином часу бабуся зрозуміла що мова йшла про машини які на той час в їхньому селі ніхто в очі не бачив, та про асфальт, ще вона розказувала що над стелею будуть висіти скляні кулі зі світлом які будуть світити як десятки свічок, саме так і сталось, з‘явились лампочки. Було ще багато таких історій, але одного дня моя бабуся почала прозказувати вже про себе, що вона бачить сни які збуваються, але вони були про найближче майбутнє, вона інколи бачила що буде завтра, або на приклад через тиждень. Я будучи маленькою дівчинкою захоплювалась цими історіями, але коли стала дорослішою перестала вірити в правдивість її слів, для мене ті історії вже сприймались як казки про добрих відьом.

А згодом я взагалі перестала згадувати ті розповіді, аж поки не почала помічати за собою дещо дивне. Я не бачила сни, от зовсім, науковці кажуть що всі люди бачуть сни, але прокинувшись просто не пам‘ятають їх, але мені інколи було навіть образливо, бо подружки після якихось яскравих подій бачили цікаві сни і ділились цим, типу «уявляєш мені снилась шафа що розмовляє», або «мені сьогодні снилось що я міряла шуби за 300 гривень і кайфувала від того що так вигідно». Я сприймала це як художні короткометражки, це ж так прикольно що засинаючи ти можеш брати участь в пригодах, а от я наче якась не правильна. Я вже й змирилась з тим що не бачу сни, але однієї ночі я ніби дивилась фільм, маленька дівчинка розмовляла зі своєю бабусею, я чітко усвідомлювала, що дівча десь семи років це моя бабуся і розмову вона веде саме з тією бабусею віщункою, я ніби була присутня, але не могла вплинути ні на що, до того ж мене і не бачили, я була просто як глядач в кінотеатрі.

Прокинувшись я довго думала, це був мій перший сон який я запам‘ятала і я була впевнена що це просто плід моєї уяви, але та дівчинка ніяк не йшла з моєї голови і я поїхала до бабусі в гості.

- Привіт Міланочка, оце так сюрприз, заходь швидше, давай допоможу тобі з курткою.

- Дякую.- я зняла куртку і перехопила пакунки що принесла з собою.

- Ну що ти, не варто було.- бабуся побачила, що я принесла з собою фрукти та усілякі пундики-смаколики до кави.

- Давай краще поставимо чайник і вип‘ємо кави, я з цією біганиною та роботою вже так давно з тобою не бачилась.

- Я теж дуже скучила рідна.

Бабуся обійняла мене та провела на кухню, хутко увімкнувши чайник і почала діставати найкрасивіші горнятка які тільки мала. Вона завжди намагалась ставити найгарніший посуд та і сама вона виглядала значно молодше свого віку, завжди доглянута, завжди стильна, в макіяжі, з манікюром, справжня зірка, шкода тільки що самотня, після смерті дідуся вона так і не змогла нікого більше впустити в своє серце, не зважаючи на те, що кавалери до неї залицялись частенько.

- Розказуй, як робота, як справи на любовному фронті?

В цьому вся вона, завжди намагається допомогти мені з хлопцями.

- Бабусь, ну який любовний фронт, з цією роботою я поїсти не завжди встигаю, а тут ще й любові ці…

Ойой це я мабуть дарма про їжу сказала.

- Як це поїсти не встигаєш, а то я ж бачу як ти схудла знову, у мене тут боршик є, бутерброд тобі зараз с салом перекрученим зроблю, ще й холодцю вчора наварила, я зараз.

Бабуся вже підірвалась з-за столу.

- Дякую, я ось щойно вдома їла, а зараз би оце кави з солоденьким.

- Ну дивись мені, обов‘язково гарно їж, щоб проблем зі здоров‘ям боронь Боже не було.

- Звісно, не переймайся.

Як раз чайник закипів і за кілька хвилин кухнею пронісся запашний аромат кави, мммм… обожнюю.

- Слухай бабусь, а у тебе є фотоальбом з твоїми фотографіями з дитинства, а то ти так багато про себе розказувала, а я навіть жодного разу не бачила ту хату в якій ви жили.

- Ой доця, звичайнісінька хата, хоча знаєш, десь у мене був старий альбом, зараз пошукаємо, як раз і я згадаю приємні моменти дитинства.

Ми пішли до вітальні і я допомогла дістати з верхньої полиці шафи старенький пошарпаний альбом з пожовтілими сторінками та старими фотокартками.

Ми переглядали зображення, бабуся щось знову розказувала, а я дивилась на дівчинку, дівчинку з мого сну!

- Бабусь а це ти?- я вказала на фото.

- Я, і як ти тільки впізнала, мені тут мабуть років сім, не більше.

Мене кинуло в холодний піт.

- А ось бабуся моя, і батьки з моїми братами і сестрами.

Вона вказала на ту стареньку з мого сну. Я вже й не знала що думати, я НІКОЛИ не бачила цих фото, то як я могла бачити про них сон????

Я настільки заглибилась в свої думки що вже не чула що говорить мені бабуся, я просто дивилась на фотографії і вони ніби оживали перед очима, всі почали рухатись, ось бігає біля буди пес на ланцюгу, дорослі шикали на дітей щоб ті не рухались.

Я заплющила очі щоб трішки заспокоїтись.

- Пам‘ятаю як батьки на нас сварились щоб стояли смирно, бо ж фотографія з витримкою і доволі дорога, треба було не рухатись майже хвилину.

То це виходить….. я що знову бачила….

Прокліпавши очима я знову глянула на фото і воно вже було цілком звичайним. Це мені мабуть здалось.

Порозглядавши інші фото і допивши вже другу чашку кави я поїхала додому, мій новенький міні купер плавно рухався в бік моєї квартири я кермувала наче на автопілоті, бо думки мої були далеко звідси.

Спочатку сон у якому я чітко бачила обличчя рідних, потім фото що рухалось, ніби з газети в історії про Гаррі Потера. Можливо я можу бачити минуле, ну або мені потрібна допомога спеціаліста. Але це потім, зараз я мрію лише про те щоб заснути як і раніше, без сновидінь.