Глава п'ятдесят четверта

Прокинулася Зара від нестерпного головного болю. Здавалося, хтось стискав її скроні невидимими лещатами, а кожен рух лише посилював тупий, пульсуючий біль. До того ж через незручну позу все тіло затерпло, і якийсь час дівчина взагалі не відчувала рук.

Дивуючись, що ж змусило її спати мало не на самому краю ліжка, Зара поволі розліпила повіки — і тієї ж миті зрозуміла причину. Поруч із нею солодко спала Кеті. Дівчинка розкинула руки й ноги мало не на всю ширину ліжка, безтурботно захопивши собі чи не весь простір.

Уві сні Кеті виглядала такою спокійною та умиротвореною, що Зара мимоволі замилувалася нею. Темно-каштанові кучері розсипалися по подушці, мов дорогі шовкові нитки, а маленька тендітна долонька й досі стискала руку Зари. Дівчина ледь усміхнулася. Після всього, що пережила цієї ночі, Кеті нарешті спала спокійно.

Тільки тепер Зара усвідомила, що досі лежить у вчорашній сукні й страшенно змерзла. Свою ковдру вона віддала дитині, а сама, очевидно, провела ніч майже без укриття. Поволі розпрямивши затерплі кінцівки, Зара обережно підвелася й сіла на ліжку. І раптом зустрілася поглядом із двома блакитними очима.

Софі сиділа в ногах Кеті й із незворушним котячим здивуванням спостерігала за своєю господинею.

— Тс-с-с… — Зара приклала палець до губ, благаючи улюбленицю не здіймати галасу.

Софі, здається, зрозуміла. Або просто вирішила, що ранкова вистава може трохи почекати. Зара неквапливо вивільнила руку з дитячого кулачка й тихо зісковзнула з ліжка.

Камін уже був наповнений дровами, і полум’я весело танцювало за ґратами. Та кімната ще не встигла прогрітися після морозної зимової ночі. Циганка поїжилася від холоду й на затерплих ногах поволі дісталася гардероба. Звідти вона витягла товсту в’язану шаль, яку свого часу залишила міс Тейлор.

Подумки подякувавши за цю таку необхідну зараз річ, Зара накинула шаль на плечі. І майже одразу відчула, як приємне тепло огорнуло її тіло, поволі розливаючись по руках, спині й плечах. Вона підійшла до вікна і завмерла. За склом лежала сліпучо-біла ковдра.

Сніг за ніч укрив усе довкола — сади, доріжки, дерева й самотні статуї, що тепер виднілися з-під білих шапок лише верхівками. Небо залишалося похмурим, сонце ховалося за важкими хмарами, але свіжий сніг був настільки яскравим, що Зара мимоволі відвела погляд.

Навіть неглибокий сніговий покрив у цій частині Англії означав лише одне: найближчим часом ніхто нікуди не поїде. А отже, кілька сотень гостей, які до краю заповнили Торнтон-хол, тепер змушені будуть залишатися тут, доки сніг не вляжеться або, на щастя, не прийде несподівана відлига.

Зара закотила очі й приречено зітхнула. «От і маєш…» Їй залишалося лише змиритися. Попереду чекали ще кілька днів серед великосвітського товариства. Кілька днів зверхніх поглядів, тихих перешіптувань і чіпких зауважень. Отже, варто було знову приготуватися до всього.

Нашвидкуруч привівши себе до ладу, Зара змінила зім’яту сукню на іншу, ще раз поглянула на Кеті, яка все ще солодко спала, тихо покликала Софі й вийшла до вітальні. Годинник на комоді саме глухо пробив десяту. Безшумно прикривши двері спальні, Зара підійшла до столу і тут її погляд упав на чайний сервіз.

Свіжа заварка ще парувала в порцеляновому чайнику, а поруч красувалися золотаві тости з топленим маслом та джемом. Шлунок негайно нагадав про себе. Зара мимоволі ковтнула слину. Із кімнати леді Елізабет не долинало жодного звуку. Очевидно, господиня покоїв ще спала. Але чекати Зара більше не могла. Вона швидко присіла на стілець і взялася за сніданок.

Перший шматочок хрумкого тоста з маслом здався їй мало не найкращою їжею у світі. Другий — ще кращим. А ковток гарячого, ароматного чаю приємно зігрів не лише горло, а й усе змучене тіло.

І тільки тепер Зара раптом усвідомила одну просту річ. Вона нічого не їла від самого вчорашнього ранку. Ні під час підготовки до балу, ні ввечері, ні після того, як усе закінчилося. Нічна пригода, страх, потаємні коридори, Кеті, Фостер, Кріс… Усе це витіснило з її голови навіть думку про їжу. Тепер же голод узяв своє.

Зара повністю віддалася трапезі, забувши на кілька хвилин про все на світі: про сніг за вікном, про гостей, про плітки, про минулу ніч. І навіть про те, що за сусідніми дверима спала маленька дівчинка, яка напередодні ледь не стала жертвою страшної змови.

У цю коротку мить існували лише гарячий чай, хрумкий тост і дивовижне відчуття спокою. Ненадовго. Бо Зара ще не знала, що цей ранок приготував для неї нові несподіванки.

Циганка саме завзято наминала за обидві щоки, коли двері до кімнати леді Елізабет раптом відчинилися. На порозі з’явилася сама королева вчорашнього балу — розкуйовджена після сну, ще сонна й така чарівна, що скидалася на казкову сплячу красуню, яка щойно зійшла зі сторінок роману.

Тост миттєво став Зарі поперек горла. Вона мимоволі закашлялася, поспіхом прикривши рот долонею. Леді Елізабет, здається, навіть не звернула на це уваги. Неквапливо підійшла до столу й опустилася на сусідній стілець.

— Доброго ранку, міс Елтон! Яка чудова сьогодні погода!

— Доброго ранку, леді Елізабет. — відкашлявшись, відповіла Зара — Так, погода сьогодні просто прекрасна.

Елізабет налила собі гарячого чаю й потягнулася за тостом.

— Як твої справи, Заро? — ввічливо поцікавилася вона — Сподіваюся, ти тут не сумуєш?