Глава сорок четверта

Циганка із завмиранням серця стежила за тим, як джентльмени повільно наближалися крізь гомін музичного салону. Кріс дивився на неї своїм незмінним, глибоким поглядом — тим самим, від якого у Зари щоразу дивно стискалося серце. Проте реакція його супутника приголомшила дівчину значно більше.

Поважний джентльмен раптом сповільнив крок. Його фіалкові очі вп’ялися в Зару з таким потрясінням, що вона мимоволі затамувала подих. Ще кілька кроків — і джентльмен зовсім завмер, немов перед ним постала примара.

Кріс здивовано звів густі брови.

— Ваша милість? З Вами все гаразд?

Той кілька разів кліпнув, ніби намагаючись повернутися до реальності. Потім ледь чутно відкашлявся.

— Так… Крісе… Перепрошую… — голос його прозвучав хрипко й незвично тихо — Мені на мить здалося, що я побачив видіння з минулого…

Він повільно перевів погляд на графа Вестморленда.

— Наскільки я розумію, ця чарівна леді — ваша знайома?

— Саме так. — підтвердив Кріс, і в куточках його вуст майнула ледь помітна усмішка — Мілорде, дозвольте відрекомендувати Вам міс Зару Елтон, мою… — він на секунду запнувся — компаньйонку моєї сестри. Міс Елтон, це Його милість граф Ланкастер, який виявив нестримне бажання з Вами познайомитися.

Представлення було недоречним, майже зухвалим — таким, що нехтувало чи не всіма усталеними правилами великосвітського товариства. Щоб граф Ланкастер, нащадок однієї з найстаровинніших англійських династій, особисто побажав знайомства з дівчиною без титулу й шляхетного походження… Подібне могло викликати у вищому світі хіба що шок. І справді, кілька аристократів, які стояли неподалік, різко урвали свої розмови й ошелешено втупилися в старого графа.

Та сам лорд Ланкастер, здавалося, не помічав нічого довкола. Уся його увага була прикута лише до Зари. А дівчина почувалася так, ніби земля поволі вислизала з-під її ніг. Лише за кілька секунд циганці вдалося опанувати себе. Зара присіла в глибокому реверансі й тремтливим голосом промовила:

— Ваша милість, знайомство з Вами — велика честь для мене. Хоч мушу зізнатися, я не зовсім розумію причину такої… уваги до моєї скромної персони.

— Міс Елтон… — тихо озвався граф, не зводячи з неї погляду — Скромність у вашому випадку аж ніяк не є недоліком. Навпаки… Вона свідчить про розважливість і тактовність, які у вищому світі трапляються значно рідше, ніж хотілося б. І я безмежно радий нашому знайомству.

Поки спантеличена Зара намагалася збагнути прихований зміст цих слів, граф Ланкастер обережно взяв її руку й ледь торкнувся вустами тонких пальців. І тієї ж миті світ навколо ніби зник. Перед очима циганки спалахнуло видіння.

Строкаті циганські шатри… Величезне багаття серед темної ночі… П’янкі звуки романсу, що розливалися в повітрі разом із запахом диму й вина… Молоді циганки, які кружляли у пристрасному танці… І він. Значно молодший, із тими самими фіалковими очима, повністю полонений цією звабливою, майже чаклунською атмосферою…

Видіння тривало лише мить та й цього вистачило, аби серце Зари шалено закалатало в грудях. Побачене вразило дівчину до глибини душі. «Цей джентльмен був знайомий із циганами?..» — схвильовано розмірковувала Зара. І від наступної думки її враз кинуло в жар. «Досить малоймовірно, але… чи міг він знати… мою матір?»

Кріс, який увесь цей час мовчки спостерігав за ними, нарешті делікатно відкашлявся, нагадуючи про свою присутність.

— Перепрошую, але я змушений залишити ваше товариство. Обов’язки господаря вимагають моєї присутності в залі. Сподіваюся, ви приємно проведете час.

— Так… звісно, синку… — з теплотою відповів граф Ланкастер, нарешті переводячи погляд на нього. — Можеш не хвилюватися. Міс Елтон у надійних руках.

— Я в цьому не сумніваюся. — тихо мовив Кріс.

Його бездонний погляд на мить зустрівся з очима Зари, і від цього короткого взору в дівчини знову перехопило подих.

— Міс Елтон… Мілорде…

Він галантно вклонився й, явно неохоче, відійшов убік, залишаючи Зару наодинці зі старим графом. На кілька секунд між ними запала мовчанка.

Зара відчувала, як шалено б’ється її серце. Долоні стали вологими від хвилювання, щоки палали, а думки плуталися, не дозволяючи їй зібратися. Дівчина боялася промовити бодай слово, аби ненароком не виказати перед графом свого невігластва. На щастя, старий джентльмен, нарешті оговтавшись від потрясіння, першим порушив мовчанку.

— Перепрошую, міс Елтон, якщо моя поведінка викликала у Вас здивування. І якщо дозволите… я хотів би пояснити, чому ця зустріч стала для мене своєрідним шоком.

Зара лише мовчки кивнула, не зводячи з нього напруженого погляду. Граф на мить замислився, подумки повертаючись у далеке минуле.

— Багато років тому… коли я був ще зовсім юним і безрозсудним хлопцем… поблизу нашого маєтку, Ланкастер-пелес, осів табір кочових циган.

Його голос став тихішим, майже задумливим.

— Уся округа збігалася туди, аби бодай краєм ока побачити їхні танці та почути чарівні звуки романсу. Молоді дівчата юрмилися біля ворожок, ладні повірити у будь-яку нісенітницю, сказану за кілька срібних монет. А чоловіки… — на вустах графа майнула ледь помітна усмішка — чоловіки втрачали голову від циганських танців.