Глава сорокова

Кріс почувався так, ніби хтось безжально вирвав йому серце з грудей і кинув у крижану безодню. У грудях відчувалось гірке спустошення, а думки, мов розбурхані хвилі, раз у раз повертали графа до тієї фатальної миті, коли щастя вислизнуло з його рук, залишивши по собі тільки біль, розгубленість і нестерпне запитання: чому?

Як могло статися, що ще кілька хвилин тому все здавалося таким світлим і прекрасним, а тепер лежало в руїнах?

Як могла Зара танути в його обіймах, відповідати на його поцілунки з тією ж палкою пристрастю, а вже за мить відсахнутися й подивитися на нього з холодною, майже жорстокою рішучістю? Як могла кинути йому в обличчя слова, кожне з яких боліло сильніше за удар?

Невже його зізнання нічого для неї не означали? Невже всі ті почуття, які він так довго намагався приховати навіть від самого себе, для неї були лише миттєвою слабкістю? Невже міс Елтон справді здатна принести власне серце в жертву безжальним умовностям?

О, якби вона лише дозволила… Кріс поклав би весь світ до її ніг. Віддав би титул, статки, становище — усе, чим досі так пишався, — аби тільки одного разу побачити в її очах не страх і сумнів, а впевненість у тому, що він належить їй так само беззастережно, як вона — йому.

Та ця гордовита циганочка замість того, щоб скоритися власному серцю, наважилася кинути виклик самій долі. А доля… Хіба не вона від першої ж миті знайомства невблаганно вела їх одне до одного? Хіба не вона раз у раз сплітала їхні дороги, немов навмисне не дозволяючи їм розійтися?

Кріс стиснув щелепи. Він не знайде спокою. Не зможе просто змиритися й забути. Не після всього, що сталося між ними.

Рано чи пізно Зара зрозуміє, що від себе самої не втечеш. І коли це станеться, доля знову приведе її до нього. Місце міс Елтон — поруч із ним. Граф знав це так само твердо, як знав власне ім’я. І жодна сила у світі не змусить його повірити в інше.

Спершись обома руками на невеликий столик, де серед зеленого листя розквітали орхідеї, Кріс заплющив очі. І пам'ять одразу ж повернула його туди, де ще кілька хвилин тому існували лише вони двоє.

Тоді для графа перестало існувати все довкола. Не було ані маєтку, ані титулу, ані правил, ані людей, чиї погляди все життя диктували йому, як слід поводитися. Була тільки Зара. Ніжний трепет її тіла в його руках. Її чарівне обличчя, обрамлене темними пасмами волосся. І ті незабутні фіалкові очі, в яких він ладен був потонути назавжди.

Кріс майже фізично відчув на своїх вустах тепло її губ — м’яких, солодких, таких дивовижно піддатливих його поцілункам, що кожен із них здавався дарованим самим небом. Граф зітхнув і на мить дозволив собі затриматися в цьому спогаді. А потім пам'ять, немов удар батога, жорстоко вихопила його з солодкого марення.

Зара різко відсахнулася від нього. Тоді Кріс вирішив, що це лише дівочий переляк перед силою власних почуттів. Що циганка просто злякалася того, наскільки сильно її потягнуло до нього. Але тепер… Тепер граф раптом збагнув те, чого не помітив тоді.

У її очах було не лише збентеження. Там був страх. Ні — тривога. Така глибока, що на мить навіть її власні почуття ніби відступили перед дівчиною. Немов Зара хотіла щось сказати. Немов намагалася його про щось попередити, але в останню мить не наважилася.

Граф насупився й повільно провів долонею по обличчю. Чи могла та дивна реакція бути проявом жіночої інтуїції? Або ж… Кріс завмер. Що, коли міс Елтон справді знала щось про його таємничого ворога?

Від того літнього нападу минуло вже кілька місяців, та тінь пережитого й досі невідступно переслідувала його. Граф так і не зумів зрозуміти, хто стояв за нападом і чого насправді прагнув його невидимий противник.

За весь цей час Кріс жодного разу не обмовився при Зарі про свої підозри. Вона теж не ставила запитань. Тоді він не надав цьому значення. Зара була зайнята власними турботами, а він не мав наміру втягувати її у свої небезпечні справи. Але що, коли він помилявся?

Що, коли того дня Зара когось помітила? Що, коли вона справді бачила нападника? І що, коли саме її поява завадила йому довершити задумане? Від цієї думки у Кріса похололо всередині. Якщо це правда, небезпека нависла не лише над ним. Ворог міг дістатися до циганки.

Граф випростався, і в його погляді промайнула тривожна рішучість. Чи міг той замах якимось чином бути пов'язаний із втратою Зарою своєї книгарні? Із пам’яті знову випливло ім’я містера Фостера, а слідом — запевнення містера Кірбі, що саме борги покійного містера Елтона стали причиною відбирання книгарні. Це трохи заспокоїло Кріса. Та ненадовго. Бо надто багато в цій історії залишалося незрозумілого.

Кріс різко випростався й важко зітхнув. Уже від завтрашнього ранку до Торнтон-холу почнуть з’їжджатися гості. Ще кілька днів — і маєток наповниться галасом, сміхом, музикою, шелестом дорогих суконь та дзвоном келихів.

Свято. Блискуче, пишне, довгоочікуване свято. Але за цією бездоганною виставою цілком могла ховатися смертельна небезпека. У натовпі нападникові буде надто легко розчинитися. Один необережний погляд, одна мить неуважності — і він знову отримає можливість завдати удару.

Кріс був готовий до будь-якої небезпеки. Але Зара… Вона не знала нічого. Була залишена в блаженному невіданні й могла стати легкою здобиччю для ворога. Він мусить її попередити. Але як? Як розповісти циганці про небезпеку, не відкривши водночас усіх темних секретів, які досі ховав у найпотаємнішому куточку своєї душі?