Глава тридцять четверта

Зара вже вкотре перетинала кімнату від стіни до стіни, не маючи жодної змоги всидіти на місці. Її нові покої, розкішні й просторі, ще кілька годин тому здавалися справжнім дивом, а тепер тиснули на неї незвичною тишею та бездіяльністю.

Звикла прокидатися зі світанком і весь день проводити в клопотах, дівчина почувалася так, ніби опинилася в золотій клітці. Раніше праця не залишала їй часу на зайві роздуми: книги самі себе не продадуть, вечеря не приготується, а життя не чекатиме, доки вона дозволить собі кілька годин неробства. Тепер же час ніби навмисне сповільнив свій плин, перетворившись на нескінченний ланцюг довгих і порожніх годин.

Кинувши погляд на Софі, яка вже встигла чудово освоїтися в новому середовищі й безтурботно дрімала, згорнувшись клубочком у м'якому кріслі біля каміна, Зара мимоволі всміхнулася.

— Ох, Софі, іноді мені здається, що з нас двох саме тобі більше личить бути справжньою аристократкою. — тихо мовила вона.

Кішка лише ледь ворухнула вухом, навіть не потрудившись розплющити очей. Циганку на мить охопила кумедна заздрість до своєї улюблениці. Та, здається, зовсім не переймалася тим, що відтепер мешкає в одному з найбагатших маєтків Англії. М'яке крісло, тепло каміна й повна мисочка молока були для неї більш ніж достатніми причинами вважати своє життя досконалим.

Зара ж почувалася зовсім інакше. Усе навколо було надто чужим, надто правильним, надто величним. Немов доля помилково перенесла її просто до сторінок одного зі світських романів, героями яких були графи, леді та старовинні маєтки.

Циганка й сама не помітила, скільки часу минуло в цьому неспокійному метанні, коли двері раптом рвучко відчинилися, і до кімнати буквально влетіла молода покоївка. Задихана й розпашіла після поспішного бігу, дівчина шанобливо присіла перед Зарою, намагаючись вирівняти дихання.

— Мої вітання, мем. Я — Енн, покоївка. — нарешті промовила вона — Мені наказано допомагати Вам на час відсутності міс Тейлор.

Циганка на мить завмерла, а тоді швидко підійшла до неї й, трохи ніяковіючи, простягнула руку для привітання.

— Вітаю, Енн. Я — міс Елтон, тимчасова компаньйонка леді Елізабет. Дуже рада нашому знайомству.

Покоївка кілька секунд розгублено дивилася на простягнуту долоню, ніби не зовсім розуміючи, чого саме від неї очікують. Нарешті вона обережно торкнулася її кінчиками пальців і відразу ж відступила на крок назад.

Зара ледь помітно зітхнула. «Схоже, я знову зробила щось не так» — із легким збентеженням подумала вона.

— Енн, так склалося, що я, всупереч власній волі, зайняла місце міс Тейлор. — поспішила пояснити дівчина, намагаючись приховати ніяковіння — Для мене все це було так само неочікувано, як і для решти мешканців Торнтон-холу.

На її вустах з'явилася трохи сумна усмішка.

— Я ніколи раніше не мала справ із представниками вищого світу й геть не розуміюся на обов'язках компаньйонки. Якщо бути відвертою, то всі ці світські правила здаються мені справжньою китайською грамотою. Тому дуже сподіваюся на твою допомогу й наперед прошу вибачення за всі мої незручні запитання. Боюся, їх буде чимало.

Усмішка циганки була настільки щирою й трохи винуватою, що Енн мимоволі розгубилася. Зара дивилася на служницю з такою неприхованою надією, ніби перед нею стояла не проста покоївка, а єдина людина, здатна провести її крізь цей дивний і незрозумілий світ англійської аристократії.

Енн мовчала. Її уважний погляд ковзнув по постаті молодої компаньйонки й затримався на обличчі, в якому не було ані тіні зверхності чи зарозумілості.

Покоївка багато чула про загадкову циганку й водночас не знала про неї майже нічого. Відтоді як господар власноруч вніс міс Елтон до Торнтон-холу, її ім'я не сходило з вуст прислуги. Чутки змінювали одна одну, обростаючи новими подробицями й неймовірними вигадками, немов старовинна кам'яна стіна маєтку обростає плющем.

Одні запевняли, що граф врятував її від розбійників. Інші були переконані, що молода циганка є незаконнонародженою донькою якогось знатного лорда. Найсміливіші ж пошепки пророкували їй місце майбутньої графині Вестморленд. Але дізнатися бодай щось певне було майже неможливо.

Бетті, яка прислуговувала міс Елтон із першого дня її перебування в маєтку, виявилася справжнім випробуванням для допитливості слуг. Кожне слово доводилося буквально витягати з неї силоміць, аби задовольнити цікавість хоча б на дрібку.

Енн добре знала непростий характер старшої покоївки. До того ж саме Бетті доручали обслуговувати найзнатніших гостей Торнтон-холу, і вона цілком заслужено пишалася своїм становищем. Ця служниця чудово знала собі ціну й не дозволяла нікому забувати про це. Тож зараз Енн була щиро вдячна долі за таку рідкісну нагоду нарешті дізнатися всю правду про загадкову мешканку маєтку. І вона зовсім не збиралася її втрачати.

Обличчя служниці осяяла привітна усмішка.

— Не хвилюйтеся, міс Елтон. — мовила покоївка вже значно тепліше — Я з радістю допоможу Вам у всьому розібратися.

Зара навіть не встигла приховати своїх емоцій. Полегшення накрило її, мов лагідна хвиля теплого літнього моря. Наступної миті циганка поривчасто кинулася вперед і міцно обійняла покоївку.

— О, Енн! Ти моя рятівниця! — вигукнула вона, відсторонившись лише для того, щоб зазирнути дівчині в очі — Будь ласка, давай будемо на «ти». Принаймні тоді, коли ми наодинці. Я зовсім не звикла до всіх цих... світських формальностей. І, прошу тебе, називай мене просто Зарою.