Глава дванадцята

Неочікувана поява повіреного неабияк здивувала графа, та слова містера Кірбі остаточно вибили Кріса з рівноваги. Не мовивши й півслова, він передав конюхові повіддя коня й, не вагаючись ані миті, стрімко попрямував до замку, коротким владним жестом наказавши повіреному йти слідом.

Збентежена Кеті кинулася за братом, намагаючись докликатися його, та Кріс уже нічого не чув. Увесь навколишній світ немов розчинився у важкому тумані тривоги, поступившись місцем одній-єдиній думці — новині, що раптово впала на серце холодним каменем.

Навіть не скинувши верхнього одягу, граф швидким кроком дістався кабінету. Щойно містер Кірбі переступив поріг, Кріс різко зачинив за ним важкі двері, і глухий гуркіт луною прокотився просторою кімнатою.

— Розповідайте! — коротко наказав він, і в цьому голосі не залишалося місця ані для вагань, ані для зволікань.

Обійшовши письмовий стіл, граф рвучко опустився в крісло й уп’явся поглядом у повіреного, готуючись ловити кожне слово. Містер Кірбі поспіхом зняв чорний сюртук, перекинув його через лікоть і сів навпроти. Його груди важко здіймалися — давалася взнаки виснажлива дорога до Торнтон-холу та душевне хвилювання, породжене тривожними звістками.

Зробивши кілька глибоких вдихів і нарешті опанувавши себе, повірений без зайвих передмов заговорив:

— Після вчорашньої зустрічі з Вашою милістю я негайно вирушив до Лондона, аби розпочати розслідування. Насамперед я спробував зібрати будь-які відомості в одному з найвідоміших джентльменських клубів. І яким же було моє здивування, коли з’ясувалося, що ім’я міс Елтон нині чи не в кожного на вустах. Спершу я не міг зрозуміти причини такого ажіотажу. Та згодом мені відкрилася справжня суть справи: віднедавна весь залишковий борг покійного містера Елтона перейшов до рук однієї людини, якогось містера Фостера, доволі заможного купця, котрий здобув свої статки далеко не найчеснішим шляхом.

Повірений на мить замовк, переводячи подих. Говорив він надто швидко, немов боявся загубити нитку власних думок. Кріс тихо вилаявся крізь зуби, на кілька секунд відвів погляд убік, а тоді знову зосередився на містерові Кірбі.

— Цьому «джентльменові», — слово це повірений вимовив із відвертою гіркою іронією, — вдалося викупити всі боргові розписки покійного книгаря, зосередивши таким чином у своїх руках неабияку владу над міс Елтон. І, звісно ж, він не забарився нею скористатися.

Останні слова здійняли в душі графа справжню бурю. Уява, мов розбурхане штормом море, одна за одною викидала перед ним моторошні картини того, як саме цей негідник міг скористатися беззахисним становищем молодої дівчини. І кожна нова думка була страшнішою за попередню.

Кріс мимоволі стиснув щелепи так сильно, що вилиці побіліли. Лють, гаряча й темна, рвалася назовні, загрожуючи остаточно позбавити його самовладання. Його погляд потемнів і загострився, мов лезо клинка. Та навіть цей майже демонічний вираз обличчя не справив на містера Кірбі жодного враження. Зберігаючи ділову стриманість, повірений спокійно продовжив:

— Спершу я відмовився вірити почутому. Мені й на думку не спадало, що людина здатна на подібну підлість. Але коли підтвердження надійшли одразу з кількох джерел, я без вагань вирушив на Гросвенор-роад, аби пересвідчитися особисто.

Він урвався на мить, ніби збирався з духом, а тоді тихіше додав:

— Мої співрозмовники не збрехали. Містер Фостер, скориставшись нагодою, безжально відібрав у міс Елтон книгарню разом із будинком, нібито в рахунок погашення боргу.

Спершу Кріс навіть не збагнув почутого. Слова повіреного зависли в повітрі, позбавлені будь-якого сенсу. Та коли їхній справжній зміст нарешті прорізався крізь заціпеніння, стримати гнів граф уже не зміг. Він різко скочив із крісла й, нависнувши над столом, уп’явся в повіреного палаючим поглядом.

— Ви справді можете підтвердити все, що щойно мені розповіли?

— Так, мілорде, — трохи скуто відповів містер Кірбі — Учора ввечері я був біля будинку міс Елтон. Вивіску знято, а двері та вікна забито дошками.

Крісові здалося, що ще ніколи в житті він не стикався з такою кричущою несправедливістю. Гнів здійнявся в грудях темною задушливою хвилею, змушуючи кров шуміти у скронях. У ту мить він був готовий задушити мерзотника власними руками, аби лише той опинився поруч.

З його горла зірвався глухий, майже тваринний звук. Граф різко відштовхнувся від столу й почав міряти кабінет широкими нервовими кроками. Думки хаотично металися в голові, а злість застилала розум густим туманом. Та навіть у цьому вирі емоцій Кріс усвідомлював: дозволити гніву взяти над собою гору — означало програти. Найважливішим зараз було знайти міс Елтон.

Він зупинився біля вікна й глибоко вдихнув, намагаючись приборкати шалене серцебиття. Світлий погожий ранок за вікном утратив для нього будь-яку принадність. Сонячне проміння більше не гріло, а свіже повітря не приносило спокою.

Раптом думки графа повернулися до Кеті, яку він так безжально залишив саму біля ґанку. Неприємний укол докору змусив його насупитися. «Потрібно буде попросити в неї вибачення.» — подумки пообіцяв собі Кріс, одразу ж повертаючись до нагальнішого.

— Міс Елтон необхідно відшукати. — твердо промовив він, не обертаючись.

— Так, мілорде. — негайно відгукнувся містер Кірбі, уже вибудовуючи в голові чіткий план дій.