Глава одинадцята

Міс Елтон… Перед внутрішнім зором Кріса знову постали її неймовірні фіалкові очі — ясні, відкриті, сповнені тієї рідкісної щирості, яка водночас і зачаровувала, і тривожила душу. Вона дивилася на нього прямо, без улесливих масок та вдаваної покори, до яких він звик у світських салонах. Поруч із нею увесь навколишній світ здавався графові лише блискучою виставою, де кожен ретельно вивчив свою роль і давно забув, ким є насправді. І лише вона одна залишалася справжньою, тихою, доброю, незбагненно прекрасною у своїй простоті.

Міс Елтон заслуговувала зовсім іншого ставлення… значно кращого, ніж те, яке подарувала їй доля. Важко зітхнувши, Кріс підвівся з крісла та повільно підійшов до високого вікна бібліотеки.

Осінь остаточно вступила у свої права. Землю огорнув густий сизий туман, що ліниво клубочився над пагорбами та час від часу переходив у холодну дрібну мжичку. Трава на пасовищах, позбавлена сонячного тепла, вже втратила свій яскравий смарагдовий колір і тепер жовтіла під безжальним подихом похмурого сезону. Невеличкий гай на горизонті теж поступово змінював барви, ніби схиляв голову перед новою володаркою, величною та непоступливою королевою-осінню.

Разом із нескінченними дощами до Англії прийшов і пронизливий північний вітер, що ніс із собою холод від Шотландії. Саме тому каміни у Торнтон-холі палали від ранку до ночі, зігріваючи мешканців старовинного маєтку та манячи до себе кожного, хто бодай на мить відчував холодний подих осінньої негоди.

Спостерігаючи за цією сумною красою, Кріс мимоволі замислився над тим, чим зараз займається міс Елтон. Напевно, як і завжди, проводить день за прилавком старої книгарні, стримано усміхаючись покупцям, а вечорами сидить у своєму кабінеті біля теплого каміна, схилившись над нескінченними рахунками та паперами. І, певно, навіть не здогадується, що один англійський граф згадує про неї значно частіше, ніж мав би.

Його думки раптово обірвав ледь чутний скрип дверей. Кріс різко обернувся. У похмурих сутінках бібліотеки стояла Кеті. Дівчинка нерішуче завмерла на порозі, немов боялася порушити його самотність.

— Доброго ранку, сонечко. Ти вже прокинулася? — лагідно мовив граф і, не вагаючись ані миті, підійшов до сестри. Опустившись навпочіпки, він обережно пригорнув її до себе так, ніби прагнув захистити від усього світу.

— Доброго ранку, Крісе. — тихо відповіла Кеті, розгублено покусуючи нігтики — Я бачила, як звідси вийшов містер Кірбі, і подумала… що ти вже звільнився.

— Ще ні, люба. — із втомленим сумом зітхнув граф — Попереду ще зустріч із містером Вентвортом. Поки мене не було, справ назбиралося надто багато. Але обіцяю, — додав він, м’яко усміхнувшись — усю другу половину дня я проведу з тобою. А поки можеш придумати, чим би нам зайнятися разом.

Кеті невпевнено підвела на нього свої великі блакитні очі.

— Ти казав… що ми будемо багато часу проводити разом. — ледь чутно промовила вона — Але останніми днями я бачу тебе лише кілька хвилин… - дівчинка замовкла, ніби збираючись із духом — Я скучила, Крісе… Дуже скучила.

Ці прості слова боляче різонули графа по серцю. Груди стиснуло від гіркого усвідомлення: Кеті мала рацію. Постійно поглинутий справами маєтку, він залишав своїм рідним лише жалюгідні крихти часу. У такі миті Кріс майже ненавидів власний титул, що вимагав від нього бездоганного виконання обов’язків, але натомість безжально забирав найдорожче.

Його думки мимоволі полинули у минуле. Батько… Навіть маючи на плечах тягар незліченних обов’язків, покійний граф завжди знаходив кілька хвилин для своєї родини. Між діловими зустрічами він приходив до вітальні, вислуховував дитячі скарги Кріса або просто мовчки сидів поруч із рідними, і від самої його присутності дім ставав теплішим.

І раптом Кріса накрила хвиля нестерпного сорому. Не лише за теперішні помилки — за минулі також. Скільки часу він утікав від Торнтон-холу, переконуючи себе, що відстань допоможе легше пережити втрату батьків. Яким же дурнем він був! Адже саме любов близьких і була єдиними ліками, здатними загоїти рани скорботи. Сім’я. Ось що мало справжню цінність.

— Пробач мене, сонечко. — тихо мовив Кріс, намагаючись стримати тремтіння у голосі — І за те, що приділяю тобі так мало часу… і за те, що так довго залишався у Лондоні.

Він узяв маленькі долоньки сестри у свої руки та легенько стиснув їх.

— Я знаю, що був кепським старшим братом для тебе, Ліззі та Алекса. Але… ти даси мені шанс усе виправити?

Кеті ледь помітно кивнула. У її великих блакитних очах, схожих на два озерця, ще виднілась настороженість. Та поруч із нею вже зароджувалася інша емоція — тендітна, несмілива надія.

— Тоді слухай уважно, серденько. — серйозно промовив граф, дивлячись сестрі просто у вічі — Завтра весь ранок буде лише нашим. І якщо погода дозволить, ми навіть поїдемо кататися верхи. Що скажеш?

— О, Крісе! — на обличчі дівчинки одразу спалахнула щаслива усмішка — Це правда? Справді?

— Слово джентльмена. — урочисто відповів він.

І вже за мить Кеті зі щасливим сміхом кинулася братові на шию. Коли буря дитячих емоцій трохи вщухла, дівчинка раптом відсторонилася та весело вигукнула:

— Я сьогодні ж після обіду почну готуватися до прогулянки! Попрошу Мері переглянути всі мої костюми та допомогти вибрати найкращий!