Розділ 4

Доріан не дозволив йому договорити. Він притис чоловіка до стіни, однією рукою закривши йому рота, а іншою направив кинджал до ока противника.

— Міте, пискнеш —  уб'ю, — він повільно почав забирати руку від рота, але зброю так і тримав.

— Що тобі потрібно? — запитав Міт, не зводячи погляду з кинджала.

— Ти вживиш кристал у серце цієї дівчини.

— Ти з глузду з'їхав. Гектор уб’є мене за це.

— А якщо не зробиш, то я уб’ю тебе! — Доріан ще ближче притис кинджал.

— Ти проміняєш друга, побратима на якусь смертну дівку? — не наважуючи відкрити очі, промовив лікар.

— Ми прожили своє. Далеко за сотню кожен, а вона — невинне дитя, що лиш двадцять минуло. Занадто багато нещасть принесли їй Акеа: вбили матір та батька, хотіли забрати сестру, заради якої вона пішла на самопожертву. Ми давно забули, що таке людські почуття. Крім свого безсмертя нічого не цікавить. Я не хочу більше так. Я зобов’язаний зробити бодай щось хороше, якщо не для світу, то хоча б для цієї дівчинки.

—  Вона не виживе.

— В такому випадку я виконаю наказ Верховного, — промовив так, що я не зрозуміла чи то іронія, чи то правда. Можливо він і сам цього не знав.

Я ж стояла наче вкопана, хоча моє хворе серце калатало і підштовхувало до втечі.

— Це останній кристал, що залишився з тієї кількості, що було, — злякано говорив лікар, розуміючи, що радник не відступить. — Він повинен врятувати нас.

— Якщо кристал не допоможе їй —  він не допоможе нікому.

— Він прийде за вами! Вони все почують! — насмілився крикнути Міт, намагаючись відштовхнути Доріана. Але радник виявився сильніший, він дужче притис супротивника до стіни.

—  Не даремно Гектор вибрав це приміщення для зберігання Дару та ваших експериментів над белау. Тут звукоізоляція на найвищому рівні. Верховний не бажав, щоб інші Акеа знали, що тут відбувається. Тому починай! — Він підвів лікаря до кристала, не відриваючи кинджал від очей.

—  Лягай, —  скомандував лікар, показуючи на ліжко, що знаходилось недалеко від кристала. Я не знала, що мені робити: тікати чи слухатись. Тікати нікуди, а слухатись не хотілось. Та Доріан кивнув, підтверджуючи слова Міта. Не знаю чому, але я почала вірити цьому Акеа в синьому балахоні. Уже втретє за сьогодні він рятував мене. Я відчувала, що він хороший, а можливо, мені просто хотілось так думати, хотілось комусь довіряти, хотілось перестати бути сильною.

Я лягла та закрила очі. Зробила глибокий вдих і затамувала подих. Діставши з пам'яті образ Іві, ніжно обіймала сестру. Якщо це мої останні хвилини життя, я хочу, щоб саме Іві заполонила усі мої думки.

Сильний біль пронизав моє серце. Та я не дозволила собі скрикнути, стисла кулаки та почала чекати. Цей біль мені знайомий: серцебиття ніби сповільнюється, а потім ти відчуваєш, як сам орган збільшується, росте у розмірах. Варто перечекати кілька хвилин, і усе пройде. Але в грудях починало розпирати, і біль не припинявся. Терпіти більше не могла та закричала. Разом з криком моє серце луснуло…

Перше, що я відчула, як хтось термосить мене за плечі. В грудях нестерпно боліло, а повіки не бажали підійматись. Хотілось знову провалитись у забуття та не відчувати нічого. Але настирність візаві змусила прокинутись. Яскраві аметистові очі дивились на мене. Чомусь відразу в пам’яті виникнули очі усіх Акеа, яких я зустрічала за усі роки. І поступово приходило розуміння, що їхній колір очей тьмянів з кожним роком. Я ніколи раніше не бачила Верховного, але сьогодні, колір його очей хоч і мав нотки аметисту, але видавався сірим. Але зараз мене цікавили очі Доріана, адже там, біля карети, очі Доріана теж мали більш тьмяний колір.

— Твої очі… — прошепотіла, тягнучи руку до обличчя чоловіка.

—  Не час. Іти можеш? — він почав допомагати мені піднятись. — Нам потрібно тікати. Міт скористався тим, що я відвернувся на тебе, і чкурнув. Він повідомить Гектора.  

—  Що зі мною? —  повільно ступаючи, запитала у Доріана. —  Я пам'ятаю, як розірвалось моє серце.

—  Ти померла, —  коротко відповів, не дивлячись мені у вічі. —  Але тепер ти жива — безсмертна.