Розділ 1

"Ні, я жива, я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!"

Леся Українка

— Міро, дуже страшно. — Притискалась до мене сестричка, стоячи у натовпі. Вона тремтіла, наче осиковий листочок на вітрі.

— Я поруч! Усе буде добре. Вони не заберуть тебе, — заспокоювала сестру. Це були її перші збори. Тільки вчора Іві виповнилось п’ятнадцять, а вже сьогодні мусить постати перед триклятими Акеа.

— Ти обіцяєш? — шепотіла мала заглядаючи в мої зелені очі. Я для неї не просто сестра, я стала їй і матір’ю, і батьком. Вже десять років пройшло, як ці боги забрали нашу матір, і мені, десятирічній дитині, випала важка ноша самій піклуватися про сестру (батька забрали відразу після народження Іві).

— Я оберігатиму тебе до останнього удару мого серця, — прошепотіла, закушуючи губу, щоб не заплакати. Дихати ставало все важче, постійно підкошувались ноги, але Іві нічого не повинна зрозуміти.

— Тримайся. — Важка рука впала мені на плече.

— Лікарю. — Схилилась у пошані перед сивобородим чоловіком. Єдиним у моєму знедоленому житті, кого я поважала. Бальт підтримував, лікував та стеріг таємниці усіх жителів нашого селища. І моя таємниця зберігалась у нього.

— Міро, як ти себе почуваєш? — ледь чутно запитав лікар.

У відповідь я лиш скрутно посміхнулась, погладжуючи волосся сестри.

— Їдуть! Їдуть! — пролунало відусюди, і враз усі затихли, боячись зайвий раз поворухнутись чи бодай дихнути.

— Дорогі піддані!  — велично заговорив один з представників Вищих.  — Ми знову даруємо свою милість одному із вас — приймаємо у свою Оселю.

«Забирайтесь самі у свою Оселю бісові псевдо боги та не виходьте з неї!» —  бажала закричати, але натомість прикусила язика. Один із законів Акеа: «Смерть грішникам», тому краще не ризикувати. Першого дня, першого місяця, кожної пори року, вони приходять і забирають одного з поселення віком від п’ятнадцяти до тридцяти років. Найсильніших, наймудріших, найкращих. Ніколи не знаєш, кого вони виберуть —  чи бравого мисливця, чи юну дівчинку, тому боялись усі, хто вистроївся перед Акеа.

— Її, — скомандувала богиня, ткнувши пальцем з довжелезним нігтем у шеренгу людей.

— Ніііі! —  заволала я, коли зрозуміла, що вибір впав на Іві.

— Перечиш? — молодий воїн Акеа миттю опинився біля мене, приклавши гострий кинджал до шиї.

— Ні, — стримано повторила я, приборкуючи бурхливі почуття. — Я хочу запропонувати себе в дарунок богам. Віднині моя душа і моє тіло належить безсмертним Акеа.

Краєм ока я побачила, як Бальт затулив рот сестрі, не даючи закричати. Він обійняв її, відвертаючи від мене. Я не знала, що відбудеться далі, але краще їй цього не бачити.

— Ліана вибрала її, —  заричав воїн, ранячи лезом мою шкіру.

— Тар, — зупинила його Ліана — дружина Верховного бога, якій на вухо щось шепотів чоловік, обличчя якого ховалось під капюшоном синього балахона. Почути щось — марна справа, але все ж мені вдалось вловити кілька слів:  «самопожертва…, пророцтво…, шанс...».

— Я не впевнена. Глянь на неї, — тихо відповіла Ліана.

— Я впевнений, — голосно та впевнено промовив невідомий. Розвернувся та пішов, не даючи жінці ще щось заперечити.

— Як твоє ім'я, дитя? — запитала мене, на вигляд не старше моїх років дівчина. Але зовнішність оманлива — тіло Акеа не підвладне часу.

— Міііранда, — тремтяче відповіла. Хоч як мені хотілось виглядати хороброю, але страх охоплював мене, пускаючи сильні дрижаки всім тілом.

— Мірандо, даю тобі п’ять хвилин попрощатись з сім’єю. Боги приймають твій дарунок, — солодко заговорила жінка.

Я підбігла до сестри та міцно обняла її.

— Міро, ні, —  шепотіла вона, захлинаючись слізьми. —  Не покидай мене.

Я не могла говорити, лиш ридала, не перестаючи цілувати заплакані очі сестри. Обоє розуміли — це наша остання зустріч. Для чого Акеа забирають людей, ніхто не знав, але всім було відомо — ще ні кому не вдалось повернутись.

— Мірандо, коли вони дізнаються що ти... — осікся лікар, боячись навіть пошепки промовити це слово. —  Що тоді буде?

— Не знаю. Головне, що вони не заберуть Іві.

— Я піклуватимусь про неї, як про рідну, — запевнив Бальт, обіймаючи на прощання.

— Ходімо! —  скомандував акеанець.

Я стисла сестричку в обіймах, поцілувала рідну голівку та побігла, наостанок кивнувши Бальту, даючи добро на розкриття моєї таємниці сестрі. Нехай мала взнає правду, можливо, їй так буде легше сприйняти мій вибір.