Глава 3*

Сьогодні Косевичі поспішали та навіть не заходили до середини Маєтку. Їхні ділові розмови швидко змінилися на не менш важливу подію, яка мала відбутися вже за тиждень.

- Ото в тебе, у нашій околиці найгарніша дівчина — зауважив Павло.

-Тату, ти применшуєш, вона у мене просто найгарніша, серед усіх — гордовито відказав Влад.

Павло усміхнувся в бік Олександра поплескуючи його плече.

- Запрошено багато поважних людей, тому все має бути на вищому рівні — вирішив нагадати, про всяк випадок Павло.

- А-а-а Данелію це не цікавить, вона не хоче преси чи телебачення — Сказав Олександр.

Павло відразу набундючився як індик насунувши брови. У його уяві, весілля мало бути помпезним - все дорого багато, щоб всі знали яких масштабів було святкування, аби підтримувати відповідний високий статус.

Данелії справді було байдуже. Вона не збиралася потурати амбіціям Павла. Взагалі сушити голову через репутацію, гроші чи майно, вона точно не хотіла.

Навіть Олександр деколи сердився на неї, за не серйозне ставлення до всього. Надто коли мова заходила про бізнес. Часто Данелія переводила все в жарт, не розуміючи, чому батько розказує саме її, про правильне ведення їхньої справи - ніби це щось важливе і в майбутньому влади правління, перейде саме до її рук.

Данелії вистачало просто кататися верхи, і отримувати задоволення від життя, а ділові справи, хай би лишалися чоловічими. Навіть власним весіллям Данелія не хотіла перейматися, хоч запрошено було чимало гостей. Напевно більшу частину яких, Данелія навіть не знала.

З рештою Олександр з Павлом поїхали у справах. Влад залишився з Данелією на одинці. Вони вирішили погуляти у садку при маєтку.

За прогулкою Влад помітив золоту прикрасу на шиї Данелії - масивний кулон впадав у вічі.

- У тебе оновлення? - спитав він.

— Ага, це кулон подарунок бабусі. Щось типу родинної цінності. Як тобі?

- Дуже гарний.

Данелія зняла прикрасу, щоб краще розглянути, і відкрила середину.

- Глянь, тут можна вставити моє і твоє зображення.

- Тут гравіювання з вашим прізвищем. Думаю його ми змінимо - Влад більш уважно роздивився прикрасу, нахилившись до неї.

- Для чого?

- Ти скоро будеш Косевич.

- Я б не хотіла змінювати гравіювання, тим більше бабуся дуже засмутиться. Давай краще зараз, поїдемо на ферму і зробимо декілька фото. Я хочу верхи на коні.

- Ні Данелія, я знаю твою хитрість, тобі кортить покататися. Якщо хочеш фото з конем, то тільки стоячи біля нього.

- Влад...

- Ні! - заборонив він і глянув на її живіт, - тепер ти мусиш бути обережна. Данелія ми вже про це говорили, вагітність не іграшки.

 Я не хочу ризикувати. І чому я тільки погодився мовчати, все одно скоро всі дізнаються.

- Ти знаєш, якщо зараз всее розказати, це буде як грім серед ясного неба. Всі впевнені що після весілля я буду навчатися.

Бабуся і так не дуже задоволена. До всього... Вибач, але вона ненавидить твого батька.

Влад засмучено глянув до неба, і важко перевів подих.

- Всі його ненавидять, але насправді він не такий поганий як здається на перший погляд, він просто нікому не довіряє.

Добре, поїдьмо на ферму, і зробимо фото.

- Знаєш, а я передумала. Тут є припнутий батька кінь, ми можемо зараз зробити фото. А вже завтра, я передам знімки на обробку, хочу якнайшвидше побачити результат.

Після невеличкої фотосесії Влад поїхав.

Вона сама залишилася стояти на порозі веранди, спираючись на поручні.

 І хоч все було просто добре,  інколи до її голови, продиралися думки, ніби це щастя можна втратити. Відчуття що теперішнє життя може стати примарним спогадом, бентежило.

Вона понуро все обдумувала, з хвилину розглядаючи припнутого коня на їхньому подвір'ї, що скубали траву. У суміші з поганим Данелія чомусь пригадувала своє дитинство, щасливі роки. І перший раз коли впала з молодого жеребця, та зламала ребро. Тоді всі дуже хвилювалися, поводячись з нею якомога дбайливо та обхідливе.  Вона терпляче не виказувала болю, заспокоюючи всіх, запевняючи що з нею, все гаразд.

Ще зовсім не давно Данелії пригадалися змагання з кінного спорту у юнацькій збірні. Виграші — так, вона жодного разу не програвала, все було таким ідеальним — як зараз.

До неї завжди відносилися більш любляче й уважно, ніж до її брата. Може тому, що вона менша? А дівчатам завжди потрібно більше уваги. Напевне через це Кирило став відстороненим і чужим. Його образа зробила з нього байдужого і безжального.

Брат з усією сім'єю почав спілкуватися грубо та відсторонено. Тепер це виправити буде важко - вона зітхнула, поривами, переводячи подих.

У роздумах Данелія навіть не почула як підійшла мама, і з хвилину вже як стояла

спостерігаючи за нею.

- Влад вже поїхав? - поцікавилась Алена — ти чимось засмучена.

- Поїхав. Ні, просто думаю, і пригадую дитинство. Мені зараз його не вистачає, якесь коротке воно вийшло в мене.

Алена усміхнулася і стала ближче.

- Життя взагалі штука коротка. Нам завжди буде чогось не вистачати, особливо коли у минулому було багато хорошого.

- Багато хорошого — повторила задумано Данелія.

Для неї ідеалом жінки була саме Алена: дбайлива, акуратна,  витончені риси обличчя, русяве волосся,  очі виразні й великі. Мама ніколи не мала зайвої ваги.

Завжди енергійна й усміхнена, попри деякі несумісності з бабусею. 

Ні, вона геть не придалася на маму. Скоріше на бабусю, і характером в батька.

- Мамо, а не здається тобі що в мене все ідеально. Хіба в тебе завжди було все добре?

- Ну — у, може не завжди. Так і не буває.

На жаль мусить бути в кожного трохи й поганих моментів, та лише тому, щоб ми цінували й розрізняли добро. А чому тебе це так зацікавило?

- Я думаю, що у мене все так чудово, аж ідеально. Навіть страшно.

- Хм, Данелія. Ти ще дуже молода, щоб в тебе траплялися погані речі. Та хай краще не трапляється. Для кожної людини даються ті випробування, які вона зможе витерпіти.