11. Діалог тридцять другий

Кларк хотів продовжити розмову, тож, на його думку, Вілсон нагодилася невчасно. А от Алекс зрадів і почервонів.

Сержант підштовхнула до гостей своє частування:

– Дістала навмисне для вас. Якщо ви почуваєтеся тут чужими, то я вас запрошую до гурту, ви мої особисті гості.

Апсу відкрив пиво, баночка пшикнула, піна поповзла вниз, поширюючи пивний запах. Алекс подивився на Кларка, Кларк – на Апсу.

– Ходімо, – погодився древній бог, – не можна відмовляти чарівному сержантові. Еге ж, Алексе? – прибулець посміхнувся до Вілсон. Алекс кивнув, із захопленням дивлячись на дівчину, вигукнув:

– Ми – ваші гості!

Вона показала на натовп біля невисокого подіуму, складеного з якихось деталей. Там грали веселу музику трійко музикантів, один – на синтезаторі, другий – на гітарі, третій – на скрипці. Був ще й барабанщик, але за натовпом н розгледиш.

Апсу підхопив паку з пивом. Кларк із захопленням розглядав людей навколо. Алекс милувався сержантом – її смаглявою шкірою, чорними кучерями, заплетеними в тугий вузол на потилиці, і темними очима, підведеними косметикою в межах дозволеного. Вона полонила його жіночними формами та веселою вдачею. В юнака з карпатських гір було так мало подібних вільних пригод, що він занурився в романтику з головою, забувши про роботу.

Грали і співали матроси гарно й весело. Багато слухачів пританцьовували. Кларк узяв банку з пивом. Апсу мовив:

– Добре тут у них.

– А чому ти сумуєш? Не вмієш радіти, коли тверезий? – жартував Кларк. – Ти можеш зробити з безалкогольного пива нормальне?

– Ні, – сумно посміхнувся прибулець. – Я пообіцяв Удаву того не робити. Чомусь додому захотілося.

– Я уявляю собі незвичайної краси зелену планету з великим синім океаном.

– Є різні планети. Зелені, сині, крижані, вогняні. Їх багато. Я хочу на свій корабель.

– Ти казав, що можеш літати у космосі без корабля. На власних крилах, – підбурював до відвертих відповідей Кларк.

– Можу, – Апсу подивився в синє небо.

– З кораблем ти як равлик із будиночком, – Кларк нагадував дитину, що любить безкінечно сипати питаннями. – А як швидше – на крилах чи на кораблі?

– Швидше портал, – жартома відповів Апсу.

– А ось зараз ти можеш перетворитися на дракона і злетіти в космос?

– Удав не оцінить такої метаморфози, – розсміявся древній бог. Його погляд затримався на Алексі, який уже взяв за руку сержанта Вілсон. Він також зауважив чотирьох високих кремезних чоловіків у червоних футболках – зброярів, вони підходили до пари з усіх боків, немов загоничі. – Люди і пристрасті? – зітхнув Апсу.

Кларк озирнувся, глипнув туди, куди дивився Апсу, ледь не захлинувся пивом:

– Три на три? – оцінив психолог.

Апсу підвівся, кинув порожню баночку до смітника й підійшов до Алекса та сержанта Вілсон. Кларк тримався поруч. Він, звичайно, згадав, як його викрадали розуельські вояки, і свої невмілі спроби відбиватися. Але сподівався, що бійки не буде. Десяток матросів спостерігали за Апсу, щоби не сталося нічого непередбачуваного.

– Терезо, ти порушуєш статут, – вишкірився наймолодший – червонощокий, кремезний блондин із дужими м'язами важкоатлета чи зброяра на авіаносці. – Секс на кораблі заборонений, – розсміявся він, товариші його підтримали. Гучний сміх викликав інтерес натовпу, музиканти припинили грати й не починали наступної мелодії, чекаючи на дійство. Поки ніхто не втручався і не намагався заспокоїти зброярів. Усі вважали що сержант Марк Майколсон правий, і ніхто не збирався заступатися за чужинців, особливо коли порушувалися правила.

Тереза – дівчина бойова, з корабельної еліти – у вільний від вахти час завзято тренувалася. Алекс їй здавався тендітним та беззахисним, тому вона готова була його захищати.

– Хіба гостинність заборонена? – запитала вона, виходячи поперед Алекса, прикриваючи його.

– З гостями за руку не тримаються, – жорстко вишкірився Марк Майколсон. Друзі підтримали його, з осудом дивлячись на Терезу.

– Ви з глузду з'їхали! Де це сказано, що не можна розмовляти з гостями? За руку триматися, не триматися? – Тереза войовничо вперла маленькі кулачки в боки. – Чи ти ревнуєш, Марку? Тоді ти сам порушуєш статут!

Алекс спостерігав за суперечкою з подивом, але без страху. Апсу і Кларк стояли за його спиною, немов звичайні глядачі. Подумки обговорювали фізичні характеристики агресорів.

«Цей червонопикий сильний, але невмілий і вайлуватий», – розмірковував Апсу.

«Але удар сильний», – припустив Кларк.

«Поки він розвернеться, поки розпочне свій удар із кінцевої точки, швидше за все, з далекої амплітуди, можна буде сигарету встигнути розкурити», – іронічно усміхався Апсу.

«Чому з далекої амплітуди? Це як?» – цікавився Кларк.

«Тому що звик у побутових бійках бити із замахом, як у дитинстві», – пояснив Апсу.

«А як потрібно бити?» – втрутився Алекс.

«Коротко та влучно», – відповів Апсу. У цей час Марк навис над Терезою, його прозорі очі з ненавистю втупилися в тонке, ледь не дівоче обличчя юного Алекса.