вся версія

- …так не буває, - вкотре промовляв Мозок до його власниці. Знову намагався переконати її в тому, що білий чи різнобарвний період має перерости в щось багнюче-смердюче чи сірюще-чорнюще.
- …чому? В моєму світі все можливе…, - вела вона мову зі співбесідником.
- Ні!
- Буваа-а-а-ає! – вже майже розревілась вона.
- Ну-ну. Кричи не кричи. Твоя справа. Все одно чекай на свій бабах, - вже реготав вельмиповажний управлінець живого організму.
- Та пішов ти!
- Йду-йду, не переймайся….
Цей діалог тривав вже вкотре, знову й раз за разом: день, два, сім чи аж всі «надцять».
…В мішурі та в барвах реальності діалог забувався. А потім знову спокою не давав.
- Баланс. Тримай баланс, - якось припхалась нова думка.
- Точно! Тре врівноважити все самій. Щоб не хтось інший влупив багнюкою, смердюкою, сірюкою в чорнюку переростаючу, - посміхнулась своєю малявською посмішкою Та сама вона.
…В мішурі та в барвах реальності ідея забувалась. Шляху її реалізації ще не було знайдено.
- Ну, поможи мені. Ти ж розумаха ще та! – підлещувалась Та сама вона до свого Мозку.
- Ти ж мене направила кудись далеко…, - після чергового прохання відгукнувся набурмосений Мозок.
- Ага! Прости мене, грішну, - з посмішкою тої самої малявки мовила Та сама вона.
…В мішурі та в барвах реальності спала в голову думка:
- Щоб не втрутились зовнішні рівноважні сили й мій білий та різнобарвний період не переріс в щось багнюче-смердюче чи сірюще-чорнюще, візьму все на себе всю цю балансувальну роботу. Буду бурчати. Буду в дрібничках знаходити якісь бяки-каки-фляки-шлаки, а потім, як в найкращій виставі, у фіналі сама ж їх відпускатиму, на шматки рватиму та спокою собі додаватиму….Це буде моя найкраща акторська гра!!!