Глава 8. План провалився

– Я придумав, – вигукнув Микита, після декількох безуспішних спроб скласти план.

– Так, і що ж ти знову придумав, як вбити вожату? – із сарказмом промовив Марк, бо Микита раніше таке пропонував.

– Давайте без зайвих балачок, Микито, розповідай, що ти там придумав? – сказав Влад.

– Треба зімітувати викрадення когось із малих, тоді вони зчинять галас і вожаті змушені будуть їх заспокоювати, тоді ми зможемо вийти із корпусу і знайти Ніку, – розповів про свій план Микита.

– А як ми його викрадемо? І що з нами буде, якщо малий або мала розкажуть вожатим про те, що ми викрали його? Тоді нам точно гайки, – висловив свої роздуми Марк.

– А що нам ще залишається, сидіти тут і сваритися? – сказав Микита.

– Хлопці, припиніть, сварками ми Нікі не допоможемо! – нагримала на них Женя. – Давайте обговоримо цей план і разом вирішимо всі його недоліки. Добре?

– Добре, – в один голос погодилися Микита і Марк. Обговоривши деталі, вони взялись до виконання свого геніального плану. Аня і Женя пішли домовлятися із дівчатками-близнючками, з якими познайомилися ще на початку їхнього розслідування.

– Дівчатка, привіт, нам потрібна ваша допомога, – сказала Аня, щойно увійшовши в кімнату дівчат, жили вони самі, бо їхню сусідку викрали.

– Привіт, чим ми можемо вам допомогти? – запитали дівчата.

– Нам потрібно вийти з корпусу, але так, щоб цього ніхто не помітив, а для цього нам треба зчинити галас серед малечі, щоб відволікти вожатих, – чесно розповіла Женя, бо довіряла цим дівчатам, вони дуже боялися вожатих і монстра, з тих пір, як зникла їхня сусідка.

– І що ми маємо зробити?

– То ви нам допоможете? – спитала Аня.

– Так, але після цього ви маєте гарантувати нам безпеку! – заявила одна з них.

– Добре, ми будемо поряд і з вами нічого поганого не трапиться, – запевнила їх Женя.

– Добре, говоріть, що ми маємо зробити.

– Одна з вас має сховатися так, щоб її довго шукали, а інша – піти до всіх дітей і сказати, що перша зникла. Ну як впораєтеся? – сказала Аня.

– Хм, звісно впораємося! Ми з п’яти років ходимо на курси акторської майстерності. Це буде наша найлегша роль! – гордовито заявили дівчата.

– Добре, тоді не гаймо часу, треба все робити просто зараз, – сказала Аня.

– Йдіть куди треба, ми впораємось! – запевнили їх дівчата і Аня з Женею пішли до інших. Всі поки були в кімнаті, було вирішено, що підуть двоє і обрали для цього Микиту і Дмитра, а інші мали зображати звичайну рутину у таборі. Марк зробив із подушок на ліжку Микити споруду і накрив її ковдрою, виглядало так, наче там хтось спить. Влад зробив те ж саме. Аня і Женя мали відволікати вожатих від місця де сховалася дівчинка, а щоб не привертати зайвої уваги, мали зображати, ніби теж її шукають. Микита та Дмитро пробралися у фойє і чекали команди від Влада, який стояв на сходах.

Дівчата сиділи в кімнаті з відчиненими дверима, щоб одразу почати діяти. Раптом з першого поверху почулись крики і плач дітей, отже близнючка впоралась. Дівчата одразу побігли на перший поверх. Вожаті вже були там. Влад подав сигнал хлопцям і Дмитро відкрив двері саморобною відмичкою, яку вони зробили із того самого кастета Марка. Поки все йшло за планом. Хлопці одразу побігли в сад тому, що саме там постійно відбувалась усіляка маячня. Вони обійшли вже пів саду, але Ніки досі ніде не було видно і чути.

– А раптом вони її вже вбили? – запанікував Микита.

– Нічого поганого не трапиться, принаймні цього разу, – намагався заспокоїти його Дмитро.

– Ти справді в це віриш? Я говорив, що треба тікати, але ви мене не послухали і де тепер Ніка?! – ще більше панікував Микита, а Дмитро пошкодував, що з ним пішов саме Микита.

– Заспокойся і шукай, вона десь тут має бути.

– Звідки ти знаєш, що вона… – недоговоривши фразу, Микита застиг на місці.

– Ти чого? – запитав Дмитро, підійшовши ближче. На землі лежала Ніка, а її руки і ноги були в синцях, вони були схожі на відбитки пальців. Ніби її сюди хтось тягнув. Дмитро підійшов до неї і намагався знайти пульс.

– Жива! – вигукнув Дмитро. – Але непритомна, треба швидко забрати її в корпус. Микито, не стій там, іди сюди!

– Точно жива? – спитав Микита і на його очах з’явилися сльози.

– Так, допоможи її підняти, – сказав Дмитро і з допомогою Микити взяв Ніку на руки. Вони поступово наближалися до корпусу. Там досі лунали крики і плач дітей. Влад стояв під сходами і показував хлопцям, що можна заходити. Вони зайшли і, оминаючи перший поверх, де були всі вожаті, які шукали зниклу дівчинку, піднялися в кімнату Ані, Жені і Ніки.

– Ніка, Ніка, ти мене чуєш? Прокинься, будь ласка! – говорив до неї Микита, ставши навколішки.

– Не чіпай її і не йди нікуди, зараз я і дівчата прийдемо і спробуємо щось зробити, головне - не лишай її саму! – Дмитро пішов до сходів, щоб подати знак Владу, що можна закінчувати. Влад передав дівчатам і вони пішли до укриття дівчинки. Відкривши двері комори, вони побачили дівчинку, яка зображала втрату свідомості.

– Ми знайшли її, – вигукнула Аня, а Женя взяла дівчинку на руки і понесла до кімнати дівчат-близнючок, де сиділа і плакала інша дівчинка. Вони поклали її на ліжко. До неї підбігла сестра в цю мить зайшли вожаті і медсестра.