«дакар. Вне Закона»

ЕПІЗОД 3: «СИРЕНИ В ПИЛУ»

Перший справжній марафонський етап починався ще до світанку. Пустеля зустріла нас крижаним вітром і темрявою, яку розрізали лише сотні світлодіодних балок бойових машин.

​Наш оранжевий корч стояв у першій стартовій пачці.

​— Сьогодні п'ятсот кілометрів безперервного пекла, — Таня підтягувала ремені безпеки, перевіряючи зв'язок із супутником. — Перша сотня — швидкісні гравійні плато, далі — феш-феш. Пилові пастки, де пісок як борошно. Якщо застрягнемо там — згорить зчеплення.

​— Масло в лівій турбіні капає сильніше, — відповів я, спостерігаючи за датчиками тиску. — Доведеться доливати на кожній нейтралізації.

​— Я взяла дві додаткові каністри в багажний відсік, — Таня поклала долоню на мою руку, що лежала на важелі КПП. Її пальці були холодними. — Працюємо спокійно. Без демонстративних стрибків. Мені потрібен цей фініш.

​— Тобі потрібен фініш, а мені — перемога, — сказав я, зустрівшись із нею поглядом.

​— Без фінішу перемоги не буває, глухий ти бовдур.

​Маршал біля траси підняв зелений прапор. П'ять, чотири, три, два, один...

​Я скинув зчеплення, і 5.0L Twin-Turbo V8 вистрілив машиною вперед.

​Вже через тридцять кілометрів нас нагнала справжня пилова буря, створена вантажівками, що йшли попереду. Видимість впала до п'яти метрів. Наш лобовик миттєво вкрився шаром рудого пилу, а двірники лише розмазували його в брудну кашу.

​— Ліворуч! Тримайся ліворуч! — закричала Таня, звіряючись із електронним компасом. — Ми відхилилися від треку на двісті метрів! Тут десь має бути каньйон!

​Раптово з пилової завіси просто перед нашим носом виринула корма зупиненого багі. Я з усієї сили вдарив по гальмах, затискаючи гідравлічне ручне гальмо. Наш оранжевий корч розвернуло на триста шістдесят градусів, боком пронісши в кількох сантиметрах від палаючого колеса чужої машини.

​Удар! Корч підскочив на базальтовому валуні, але втримався на колесах.

​— Усі цілі?! — вигукнув я, вирівнюючи кермо.

​— Я ціла! — Таня швидко оглянула кабіну. — Але в нас пробите переднє праве! Датчик показує нуль!

​— Заміну робимо самі!

​Ми вискочили з кабіни в ревучий пиловий хаос. Поруч на шаленій швидкості пролітали інші екіпажі, обсипаючи нас камінням. Я зірвав із кріплення пневмодомкрат, підвів його під раму, а Таня вже відкручувала гайковертом розпечені гайки пробитого колеса.

​Ми працювали як один механізм: без слів, тільки жесткими, відпрацьованими до автоматизму рухами. За три хвилини нове 37-ме колесо було закручене, домкрат скинутий, а ми знову заскочили в кабіну, змиваючи піт із очей.

​Таня подивилася на мене, важко дихаючи, її обличчя було повністю вкрите чорно-оранжевим пилом.

​— Три хвилини сорок секунд, — сказала вона з викликом. — Непогано для «гаражної команди»?

​— Відмінно для найкращого штурмана цієї гонки, — відповів я, вбиваючи першу передачу. — Погнали далі!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше