ЕПІЗОД 1: «ТЕМНА КОНЯЧКА АРАВІЙСЬКИХ ПІСКІВ»

​— Перевір тиск у задніх Reiger! Чотири атмосфери — це забагато для розпеченого піску, ми просто роззуємося на першому ж гребені! — кричав я, намагаючись перекрити пекельний гул компресора та рев сотень спортивних моторів.

​Сервісний парк «Дакару» нагадував гігантський мурашник, випалений нещадним сонцем Саудівської Аравії. Довкола вишикувалися багатомільйонні фури заводських команд: білосніжні вантажівки, сяючі карбонові прототипи, армії механіків у фірмових комбінезонах. І посеред цього свята автоспорту — наш скромний намет, де під тент сховався оранжевий корч із державним номером АН 1515 КК.

​Трьохдверна легенда. П’ятилітровий Twin-Turbo V8 під подовженим капотом, підвіска Reiger із гігантськими ходами та 37-дюймові зубасті колеса.

​— Натиск у нормі, три і п'ять, як ти й казав, — Таня виринула з-під колесної арки, витираючи замащене мазутом чоло тильним боком долоні. На ній був робочий комбінезон, але навіть у ньому вона виглядала зібраною та витонченою. — А от ліва турбіна мені не подобається. На прогріві пускає сизий дим. Якщо масло піде в рознос на дистанції — ми згоримо прямо в дюнах.

​— Прокладку пробило ще на тестам у Дніпрі, — я взяв із ящика динамометричний ключ і стукнув по силовій трубі бампера. — Запасного комплекту немає. Доведеться тягнути гайки й сподіватися на диво.

​— На «Дакарі» див не буває, — сухо відрізала Таня, розгортаючи на планшеті електронну дорожню книгу першого спецділянки. — Тільки холодний розрахунок, чистий трек і відсутність дурних ризиків. До старту прологу — сорок хвилин. Офіційні особи FIA вже косо дивляться на наш капот.

​До нашого намету дійсно прямували двоє комісарів у білих сорочках із логотипами міжнародної автофедерації. Один із них, огрядний француз з планшетом, вишкірився, вказуючи пальцем на силову морду нашого авто:

​— Заявка приватного екіпажу? Ваша машина проходить за регламентом T1+, але цей агресивний вигляд бампера... Ми повинні повторно зважити автомобіль і перевірити рестриктор впуску.

​— Рестриктор заплоcontent під вашою ж печаткою ще вранці, — виступила вперед Таня, затуляючи собою капот. В її голосі звучали сталеві нотки. — Усі технічні карти підписані головою КСК. Якщо хочете затримати старт — складайте офіційний протест із внесенням застави. У вас є п'ятнадцять хвилин.

​Француз помітно здувся, переоцінивши готовність приватного екіпажу поступатися тиску. Він щось пробурмотів собі під ніс, поставив галочку в планшеті й рушив далі вздовж лінії боксів.

​— Дякую, — сказав я, витираючи руки від мазуту.

​— Не дякуй, — Таня гостро глянула на мене зеленими очима. — Я тут не для того, щоб грати в дипломатію. Я тут для того, щоб ми доїхали до фінішу. І якщо ти знову вирішиш стрибати з дюни на сліпу — я вимкну тобі навігатор прямо в русі.

​— Домовилися, — посміхнувся я, одягаючи негорючий підшоломник. — Запускай V8. Час показувати цим заводським мільйонерам, на що здатна гаражна лють.

​П’ятилітровий мотор вибухнув низьким, гуркітливим басом, від якого затремтіла піщана земля під ногами. Попереду чекали тисячі кілометрів пекла.