LII. Запізно

Поки Ріна бігла по коридору, вона нікого не помічала навколо. Як і Джеймса, який спускався по сходах, щоб знайти дівчину, якої не опинилось в її кімнаті. Він довго чекав півночі, щоб більшість гостів вже пішла до сну, і ніхто не міг підслухати їхню розмову. Джеймс не вірив, що король просто хворіє. Того дня вони відновили перемовини, і все стало ще гірше, ніж було: Ріоталі не йшов ні на який компроміс. “Вертайтесь в поля”, щось таке він сказав в кінці. Здавалось, навіть Голдсміт ледь стримується, щоб не вийти з зали. 

Тож коли Ріна пробігла повз, Джеймс теж пішов за нею. Він ніколи не бачив її такою. Ріна зникла в одній з кімнат, і за хвилину двері знову відкрились. Джеймс сховався за кутом. Вийшов сам Ріоталі, він щось сказав двом вартовим, які стояли недалеко, але уліадець не почув. Двоє воїнів стали біля дверей. І хоча в цьому не було нічого дивного, а за дверима кімнати, куди зайшла Ріна, панувала тиша, Джеймс піднявся у свою кімнату, дістав захований під матрацом ліжка пістоль, і повернувся.

В той самий час Ріна, заскочивши до кабінету Ялі, одразу випалила:

— Я знаю, чим отруїли Хіроторі!

Той підняв очі від паперів і здивовано глянув на неї. Тоді приклав палець до губ, вийшов, покликавши вартових, і закрив двері. Лишився стояти біля них.

— Не хочу, щоб нас підслухали, — пояснив він Ріні. — Кажи.

— Я не знаю, чим його отруїли, але, ти памʼятаєш, як я розпорядилась, щоб в короля був окремий посуд і приладдя, сьогодні я взяла його ложку, і в мене болів живіт, і я впевнена, що його отруїли саме через приладдя!

Мовлення Ріни було сплутаним і емоційним, але Ялі зрозумів її. 

— Добре. То ти думаєш, що це через столове наряддя? Ти не розказувала нікому зі слуг? Я б не хотів, щоб поки ми говоримо з тобою, його вже десь сховали.

— Ні, я не казала. І родина Отрадських чи слуги тут ні до чого. Це саме те приладдя, яке подарував по приїзду пан Люарський. Тому ти маєш зупинити його. Краще виїхати за ним особисто, бо він може лише виконувати наказ лорда Корського, який зараз фактично управляє королівством… 

Ріна осіклась. Поки вона думала і говорила одночасно, вона згадала, що саме Ялі запропонував лорду Корському лишитись в столиці, поки вони тут. І Ялі розіграв виставу, щоб пана Люарського не було зараз в Отраді.

— То ти напишеш? — Ріна спробувала говорити в тому ж тоні, щоб потягнути час і не видати свої підозри. Щоб вийти з цієї кімнати.

— Кому? — спитав Ялі спокійно. Він вже знав. Він помічав і дрібніші ознаки брехні й страху, а в Ріні все кричало про паніку.

— Лорду Корському? — дівчині ледве вистачало сил говорити чітко.

— Ти ж сказала, що він може бути у змові з паном Люарським.

— Тоді… — двері закриті, за ними двоє воїнів, а зі зброї в неї тільки маленький ніж, який подарував Юндер. Дівчина опустила руку в кишеню і стисла його. — Що робити?

— Не переживай, Ріно, я потурбуюсь про то. 

І чоловік зробив крок вперед. 

— Ялі?

Ще кілька кроків мовчки, і в Ріни, яка стояла посеред кабінету, здали нерви. Вона відстрибнула назад, до столу, але не встигла витягнути ніж.

— Не треба було рятувати тебе на тій засніженій дорозі.

Наче струмінь току вдарив крізь її тіло. Ріна ніколи не забувала це відчуття. Часто вона просиналась вночі від того, що невидимі чорні руки розривають її шкіру, заповзають усередину і змушують її тіло підкорятись іншим. Рогатим створінням, від світлих очей яких вона не могла відвести погляду.

Ялі зазирнув у неї з легкістю, скував її мʼязи так, що вона не могла поворухнутись, не могла закричати чи навіть кліпнути. Ріна відчула, що падає, але алітерець зловив її, обережно поклав на підлогу. І мовчки, з найсерйознішим і найспокійнішим обличчям, з яким він сидів на засіданнях лордів, склав руки в неї на шиї й почав душити.

— Пробач, Ріно, що я не можу подарувати тобі легку смерть, — прошепотів Ялі. — Я б не хотів, щоб тут лишилась твоя кров.

Горло палало. Ріна не могла ні поворухнутись, ні відвести погляд від його блакитних очей. Думки її підстрибували й розбивались. Вона помирала. Вже не раз Ріна відчувала себе так раніше, але тепер вона і справді помирала. Слабке сипіння — ось і все, що вона змогла вимовити.

— Але і твоя провина тут теж є, — продовжував Ялі, він говорив тихо, але слова його закарбовувались в Ріниній памʼяті. – Я збирався закрити очі на те, що допомагала Арніці й уліадцям. Заради Юндера. Але тепер принаймні йому не доведеться переживати про те, що ти плетеш інтриги проти королівства, якому він служить, — принц побачив, як налились злістю очі дівчини й додав: — Ти ж не думала, що Юндер може щось від мене приховати?

За дверми почувся галас, але Ріна вже не чула його. Вона вже не бачила очей Ялі — лише пусту темряву.

Вона не знала, що Джеймс наставив на вартових пістоль, коли побачив, як Астрі намагається потрапити до кабінету. Ті віддали зброю, і хлопець, не особливо розбираючись, заколов обох їхніми ж кинджалами. Вона не бачила, як вони увірвались до кабінету Ялі й, нажахані побаченим, на секунду завмерли.

— Ріно! — крикнув Астрі.

— Ти вбив її, — в злості пробурмотів Джеймс.

— Вбив, — спокійно відповів Ялі. 

Він обернувся до направленого на нього пістоля, і запросто зазирнув у Джеймса. Він робив це і раніше. Змусили людини підняти руку і направити пістоль до власного підборіддя було не так вже і складно.

— Ні! — крикнув Астрі й вибив в уліадця з рук пістоль. Той відлетів в сторону.

Але Ялі тільки й чекав цього. Він вихопив з-за столу свій ніж і жбурнув його в груди хлопцю. Їх розділяло лише кілька широких кроків, а в Астрі ніколи не було швидкої реакції. Ніж увійшов йому прямо в серце.

— Астрі… — Джеймс зловив хлопця, який повалився на підлогу. — Безрогий покидьок, — він обернувся до Ялі. — Він був ще дитиною!

Але принц і не глянув в сторону Астрі. Він дістав з-за столу свій кинджал і направив його на уліадця.