L. Хворий король

Ялі тихо увійшов до спальні короля, щоб не потривожити сон брата. Хіроторі у ліжку був настільки блідим, що принц здригнувся, подумавши, що той мертвий. Але груди короля піднялись, і він ледь чутно зробив вдих. Тоді закашлявся так голосно, що Ялі здригнувся. Ріна сиділа за столом при тьмяному світлі лампи. Навколо неї було розкладено одразу пʼять книг, на іншому столі, який вона використовувала для приготування ліків, рівними купками лежало засушене і свіже листя, якісь корені, насіння, а окремо декілька мішечків з порошками. Ріна підняла голову і глянула на Ялі. Вид вона мала втомлений, а шкіра її при світлі лампи й зовсім виглядала жовтою.

— Йому краще? — прошепотів Ялі.

— Ні.

Вже йшов пʼятий день, як Хіроторі зліг. Він приходив до тями ненадовго і в основному стогнав від болю. Перемовини зупинили.

— Я не розумію, — зізналась Ріна. — Я готувала для нього відвари, які допомагали раніше, але вони більше не діють. Він заслабкий, щоб боротись з хворобою, але коли їсть, йому стає ще гірше. І від моїх ліків теж. Спочатку я думала, що проблема в травах. Я купила всі нові, але нічого не змінилось. Потім я подумала, що це може бути отруєння в їжі. Тоді я стала їсти те саме, але зі мною все нормально.

— Він завжди мав слабке здоровʼя, Ріно, — Ялі важко зітхнув і сів на вільний стілець. — Я знаю, що ти робиш все можливе.

— Ти написав іншим лікарям?

— Вони прибудуть за кілька днів. Думаєш, вони зможуть допомогти?

— Вони могли стикатись з чимось подібним.

— І ти не знайшла нічого схожого в книгах?

— Це може бути що завгодно. Симптоми підходять під багато хвороб і різні отруєння. Але всі їдять те саме, що і король, і ніхто ще не заразився хворобою. 

— Це може бути загострення його хвороби? Він має сухоти.

Ріна важко зітхнула.

— Я читала про випадки, коли зміна місця проживання погіршувала перебіг хвороби, але щоб так швидко… — вона опустила голову на руки.

— Ми не можемо відвезти його назад?

— Боюсь, він не переживе поїздку.

У ліжку заворушився Хіроторі, і Ялі підійшов до нього. Він взяв ледь теплу руку брата і сів на ліжко.

— Як ти сьогодні?

— Бувало краще, — прохрипів Хіроторі й спробував усміхнутись. — Скажи Ріні, щоб виходила інколи на двір. Бо вона виглядає не краще за мене.

— Ми вийдемо разом, — запропонувала Ріна.

— Ні, — відмовився Хіроторі. — Я не хочу, щоб мої люди бачили мене таким…

Шлунок його скрутило спазмом, він нахилився вниз, і Ялі звичним рухом підставив таз. За останній день Хіроторі не вдалось нічого поїсти, тож його блювота складалась в основному з води.

— Ми посадимо тебе в крісло біля вікна, — вирішив Ялі.

Він з легкістю підняв брата на руки й відмітив, що той значно схуд за тиждень в Отраді.

— Я посиджу з братом, Ріно, відпочинь пару годин.

— А перемовини? — Хіроторі вʼяло ухопив Ялі за сорочку.

— Ми відновимо їх завтра, якщо ти накажеш.

— Проведи перемовини, Ріоталі. Ти маєш домовитись з ними.

Вони говорили далі, але Ріна вже вийшла з кімнати. Вона раз у раз прокручувала в голові все, що вчила в медичній академії. Блювотиння й біль у животі після їди? Хвороби шлунку. Але чому не допомагає ні мʼята, ні календула, ні льняна олія? А якщо все-таки нирки? Вона поїла Хіроторі відваром з листя кропиви, але можливо цього недостатньо. Я зроблю відвар з меду і коріння редису, вирішила Ріна і вийшла на двір. Сонце, яке вона вперше побачила таким яскравим за останні пʼять днів, осліпило її. Навколо всі метушились: слуги готували обід для гостей, воїни влаштовували тренування і готували обід в чавунних казанах.

А що, якщо це все-таки непереносимість якогось продукту? Ріна вже бачила таке раніше: непереносимість вбивала людей в неї на очах. І там, де всім було добре від страви, інша людина могла померти. 

— Ріно! — Арніка вийшла з саду і покликала дівчину до себе.

Вони разом сіли на лавку в тіні дерев.

— Ви нарешті вирішили дати собі перепочинок? Хто зараз з Хіроторі?

— Ріоталі, — коротко відповіла Ріна. Думками вона все ще роздумувала над діагнозом для короля.

— Ви так і не зрозуміли, в чому проблема?

— На жаль, ні.

— Я боялась цього, — важко зітхнула Арніка. — Серед алітерців ширяться чутки, наче це уліадці намагаються отруїти короля.

— Хто пустив ці чутки?

— Хтозна, чутки гірші за пожежу, — тоді жінка нахилилась і прошепотіла: — То ви певні, що то не отруєння?

— Я думала над тим. Тоді я почала їсти їжу, яку приносили королю.

— Ризиковано, — покачала головою Арніка. — А якби там і справді була отрута? 

Вони помовчали.

— Що це тоді? — продовжила Арніка. — Мені здавалось, що йому стало набагато краще перед тим, як ми виїхали в Отрад. Може це і справді уліадці?

Ріна роздратовано глянула на жінку.

— І навіщо це їм?

— Скористатись хаосом і піти на столицю?

— Там лорд Корський зі своїм військом.

Арніка задумалась.

— Я справді не знаю, Ріно. Але якщо Хіроторі помре до того, як вони укладуть договір, то краще нам з вами повернутись до Мегінкару.

— Тікаєте?

— Я не дам Ріоталі задоволення відрубати голови моїх дітей. Через шість днів з Волвару відходить корабель в Мегінкар. Я маю там дві каюти. Їдьмо з нами, Ріно. 

— Ні, — дівчина покачала головою. — Я не кину Хіроторі, я обіцяла йому, що вилікую його.

— Він помирає, Ріно.

Дівчина роздратовано глянула на попередню королеву і піднялась.

— Я думала, ви близькі з королем.

— Так, але мої діти мені все-таки ближче. Ми виїжджаємо після завтра на світанку. Якщо передумаєте, ви знаєте, де мене знайти.

Ріна не стала слухати далі й пішла геть, але невдовзі повернулась.

— Я не передумаю, але візьміть з собою мого племінника і Каорі.

— Добре. Скажіть їм, щоб були готові на світанку після завтра.