XLII. Примирення

— Все просто, — Хіроторі заштовхав порох в рушницю за допомогою спеціального залізного штиря та продемонстрував жінкам ствол. — Тепер лишається лише клацнути цей гачок і можна вистрілити.

— О, прошу, сховайте його, — заголосила Арніка і закрила обличчя руками. Ріну потішило, як вміло вона розігрувала з себе алітерку, і вона розсміялась. Вони були на тренувальному майданчику у горах, звідси можна було побачити палац, який здавався незрозумілою білою плямою, що зіпсувала зелений пейзаж лісів.

— Це абсолютно новий вид замка, який Юнг Клеменс вигадав, — не вгамовувався Хіроторі. — Кресало! Це геніально і не потрібно більше запалювати гніт, — він хмуро обвів поглядом оранжерею і додав: — Уліадці мають схожі. Подейкують, вони змогли домовитись з королем Альбертом. 

— Невже вони зможуть просунутись ще далі на північ? — підтримала розмову Ріна.

— Ви переживаєте за чоловіка, пані Койл? — король кивнув. — Я розумію вас, я переживаю теж. Більшість мегінів відкликала своїх воїнів, уліадці в наших рядах кожен день переходять на сторону повстанців, тож нам не вистачає людей, щоб стримувати наступ. Готуйтесь, пані Койл, скоро ваш чоловік поїде на південь.

Ріна відчула, як стислось все всередині. Вона знала, що якщо допомагатиме уліадцям, Юндеру доведеться воювати з ними, і все ж намагалась не думати про це. 

— Я не очікувала, що мої дії на святкуванні призведуть до такого, — сказала у своє виправдання дівчина. — Я хотіла лише врятувати Ену.

— Я не звинувачую вас, пані Койл, — просто відповів Хіроторі. Це не було сказано з ввічливості, чоловік був щирим і серйозним. — Але ви маєте знати, що тепер бунтівників більше і вони вже мають нову зброю. І навіть кілька гармат!

— Можливо варто вислухати їхні вимоги? — обережно запропонувала Ріна. Вже кілька тижнів вони вели ці балачки втрьох, і їй здавалось, що король достатньо довіряє їй.

Хіроторі здивовано глянув на мегінку.

— Їхні вимоги давно відомі: вони хочуть розвалу Алітеру. Я не можу це допустити. Наші основні ресурси знаходяться на півдні: порти, поля, сусідство з Ладиронією та Гоалією. Вони колись теж були частиною нашого королівства.

— Вони були частиною Уліадії, — заперечила Ріна до того, як встигла подумати, що сказала. Арніка подала їй очима знак, щоб дівчина замовчала, та було пізно.

— Будьте обережні, пані Койл, — після недовгої мовчанки продовжив розмову Хіроторі. Його бліде обличчя здавалось особливо хворобливим в цей момент. — Інші алітерці можуть невірно вас зрозуміти й вирішити, що ви на стороні бунтівників. 

— Авжеж це не так, — збрехала Ріна. — Проте мені здається кращим хоча б спробувати дійти згоди в цьому конфлікті. Гинуть люди, з обох сторін. Вже йде другий рік, як селяни замість того, щоб працювати у полі, сидять на барикадах.

— Ви маєте слушну думку, — погодився чоловік. — Я думав про це, але Ріоталі та лорди південних провінцій і слухати не хочуть про те, щоб піти на перемовини з повстанцями. І їхні голоси мають вагу в раді.

— Але ж це ви — король Алітеру, — з усмішкою відповіла йому Арніка, і на це він не мав що сказати. — Ви можете стати першим, хто по-справжньому обʼєднає північ і південь королівства.

— Я не впевнений, що це можливо, — Хіроторі вперся на рушницю, наче вона була лише довгою палицею. — Розбрат тягнеться віддавна.

Бо ви забрали в них рідні землі, подумки додала Ріна.

— Ви перший король, якого справді цікавить це питання, — продовжувала тиснути Арніка. — Я знаю, що ви готові їх вислухати. Жодна алітерська гармата не вистрілила.

— Так, я не стану стріляти по своїх же підданих з гармат.

Це була брехня, в яку вірив Хіроторі. Ріна на свої вуха чула, як стріляли алітерські гармати у війську генерала Лондарського.

— Я не думаю, що повстанці бажають мати більше свобод, ніж ви можете дати. 

— Хочете потримати рушницю у руках, пані Койл? — різко змінив тему Хіроторі. Він протягнув дівчині зброю. — Знаю, вам звичні такі речі. До того ж ви — дружина генерала.

— Скальпель мені приємніший на дотик, — заперечила Ріна, але прийняла рушницю. 

Вона прицілилась і вистрілила. Куля просвистіла повз ціль.

— Дозволите навчити вас? — спитав Хіроторі. — Зарядіть рушницю.

Ріна насипала пороху і заштовхала кулю всередину.

— Вам треба виставити ліву ногу трохи далі, — король поклав руки їй на плечі, щоб опустити їх, і Ріна здригнулась. — Пробачте, — пробурмотів Хіроторі й забрав руки. — Я неприємний вам?

— О, я впевнена, це все через ці жахливі іграшки війни, пані Ріні стало недобре, — поспішила розрядити ситуацію Арніка.

— Мені неприємні дотики всіх чоловіків, королю Хіроторі, — дівчина опустила рушницю і низько вклонилась на знак вибачення. — Прошу не беріть це до уваги.

— Це через..? — чоловік із розумінням кивнув. — Авжеж, пробачте мені мою грубість, я буду обережнішим у майбутньому.

Він теж вклонився Ріні, і так би вони й стояли, якби Арніка не запросила їх пити чай. 

— Ваші трави дуже допомагають. Я навіть не памʼятаю, коли так добре спав, — Хіроторі усміхнувся до Ріни. Колір його обличчя останні дні й справді був здоровіший. — Я дякую вам, пані Койл. І маю прохання.

— Я до ваших послуг.

— Мій брат, Ріоталі, теж має проблеми зі сном. Якби ви могли порадити і йому щось.

Ріна кивнула.

— Тоді не будемо відкладати. Я проведу вас до нього вже сьогодні, коли повернемось до палацу. Соромно зізнатись, але він робить більшу частину моєї роботи. Розумієте, — це було знову до Ріни, — я не мав би стати королем. Моя мати померла в родах, а я був хворобливим настільки, що лікарі не були впевнені, що я виживу. Мій старший брат, Акіачі, ось кого готували як спадкоємця трону. Він був сильним, розумним і хоробрим. Наш батько обожнював його. Він би став справжнім королем.

— Ви і є справжній король, Хіроторі, — заперечила Арніка. — Бо крім сили король повинен мати ще доброту і прихильність до своїх підданих. Він повинен мати добре серце, щоб турбуватись про кожного селянина, який спахує землю.