XLI. Король

Крізь відкриті штори в кімнату застрибували полохливі промені сонця. Ріна вже не спала. Вона підвелась і глянула на Юндера. Той спав на животі, обійнявши та підім'явши під себе подушку. Дівчина торкнулась його спини, провела пальцем по старих шрамах, отриманих ще за часів війни з Мегінкаром. А до них додались і нові. Чоловік, прокинувшись від її дотиків, відкинув подушку і натомість обійняв Ріну. Його оголене тіло було занадто гарячим, а руки настільки важкими, що дівчині довелось докладати зусиль, щоб продовжувати глибоко дихати. Вона звільнилась з обіймів Юндера, встала з ліжка.

— Я сьогодні буду в оранжереї, — сповістила Ріна. — Тож не чекай мене до самого вечора.

— Ти тепер проводиш багато часу з Арнікою, — підмітив Юндер. Ріна застигла. — Я радий, що ти змогла знайти тут когось, кому можеш довіритись.

І він прикрив очі. Дівчина сіла на краєчок ліжка, вдивилась в його обличчя. Чи здогадувався він? Вона визнавала, що відчуває провину через те, що шпигує на користь уліадців, і все ж вона вчиняла правильно. Вона знала, що вчиняє правильно. 

Юндер сів на ліжку й обійняв Ріну.

— Я знаю, ти засмучена через весілля Мей, — тихо прошепотів їй на саме вухо. — Але з нею все буде добре. Генерал Лондарський обожнює свою доньку, він не дозволить, щоб з нею щось сталось.

— Ти знаєш, який він, — пошепки відповіла Ріна. — Я не уявляю, як можна жити з ним поруч.

Вона сиділа на колінах в Юндера і викреслювала ступнею у повітрі кола. І він задивився на неї. Як задивлявся завжди, і у грудях стискалось від одного лише погляду.

— Вона сильна. А він старіє. Йому не так довго лишилось.

І я вкорочу його час, подумки додала Ріна. Юндер встав із ліжка, лише на кілька секунд дозволивши дівчині помилуватись його тілом у сонячному світлі, вдягнув спіднє і штани. Але Ріна зі сміхом замоталась в його сорочку.

— Ну ж бо, — Юндер усміхнувся, пробуючи її роздягнути, — на мене вже чекає Ялі.

— То почекає ще, — і дівчина розсміялась, скрутилась клубочком і притисла до себе руки.

Юндер, здавшись, підняв її на руки.

— Хочеш змусити самого принца чекати мене? — він знайшов її губи й поцілував. — То я можу закритись з тобою тут на весь день, і ти не потрапиш до оранжереї.

— Добре, добре, — Ріна замахала руками, і чоловік поставив її на ноги. Проте варто було їй доторкнутись до підлоги, як вона вислизнула з обіймів і втекла в іншу сторону кімнати.

— Я ж впіймаю тебе! — і він справді ухопив її за руку, повалив на ліжко. — Я завжди впіймаю тебе.

Ріна розсміялась і потягнулась за поцілунком, але у двері постукали. Обидва завмерли.

— Генерале Койл, — почувся голос служниці, — лорд Оджиранський чекає на вас у своєму кабінеті.

Юндер важко зітхнув і піднявся. Накинув на себе іншу сорочку і, чмокнувши Ріну у маківку, вийшов. Кілька хвилин дівчина так і лежала, прикривши очі. Сонячні промені переливались різними кольорами на віях. Тоді піднялась і почала збиратись на сніданок. Вона мала виглядати бездоганно, бо сьогодні вона питиме чай з самим королем Алітеру.

Коли Ріна підійшла до невеликого круглого столу, де Арніка проводила чаювання, там вже був король Хіроторі. Це збентежило дівчину, бо ще навіть не був час сніданку. Вона підійшла і вклонилась.

— Ріно! А ми якраз з Хіроторі згадували вас, — привіталась Арніка і піднялась. Поставила ще одну чашку на стіл. Вона не дозволяла прислузі заходити до оранжереї й робила все сама. 

— Пробачте мені моє запізнення.

— Це я зарано, — король усміхнувся і жестом запросив Ріну до столу. — Раніше ми з Арнікою чаювали в її покоях, проте мій брат стає все жорсткішим, і ми сховались від нього тут.

— Лорд Ріоталі? — перепитала дівчина, щоб поглибити розмову.

— Він не в захваті від нашої дружби з Хіроторі, — пояснила Арніка. Вона вже повернулась за стіл і налила чашку чаю для Ріни. — Із самого мого заміжжя з його батьком, він був настільки проти моєї присутності, що втік з дому. Тоді ви й познайомились, чи не так? — Ріна кивнула, хоча в цьому не було необхідності, всі й так це знали. — Він не змінив своєї думки, коли повернувся.

— Постійно мені дорікає дружбою з Арнікою, — додав з усмішкою Хіроторі. — А вона мені замінила матір, хоч і не набагато старша за мене.

Ріна помітила, що вони й справді були близькі: вони багато жартували, а інколи навіть не закінчували речення, бо і так розуміли один одного. Дівчина враз відчула себе чужою і самотньою. Здавалось, ніби весь світ за межами скляної клітки зник, і лишились лише вони втрьох, сотня дивовижних рослин і чай у фарфорових чашках. 

— Пробачте, Ріно, ми знову говоримо про якусь дурню, — Арніка усміхнулась та долила дівчині ще чай. — Але Хіроторі хотів вас запросити не просто так.

Ріна зацікавлено глянула за короля, і він смутився та трохи почервонів.

— Я б хотів реформувати систему медицини в Алітері, — пояснив Хіроторі. — Як лікарка, ви бачите недоліки, чи не так?

— Вам потрібні шпиталі, — зразу відповіла дівчина, наче готувалась до цього питання. — Не знаю як тут, але на півдні, коли хтось хворіє, лікаря кличуть додому. Більшу частину дня лікарі проводять у мандрах, поки добираються до своїх пацієнтів. Якби хворі пацієнти самі приходили в одне місце, це було б ефективніше, і лікарі могли б вести облік хворих, щоб відстежувати розвиток епідемій та запобігати їм. А ще для звичайного містянина, навіть не селянина, викликати лікаря занадто дорого. Бо лікарів мало. Можливо зробити навчання лікарів в університетах чи вищих школах на декілька років безплатним допоможе з цим.

Ріна замовчала. Деякий час Хіроторі обдумував її слова.

— Можливо, мені варто зробити вас міністром, пані Койл, — нарешті сказав він. — Я дякую вам за поради й візьму їх до уваги. Скажіть, можливо ви думали й над тим, як можна зменшити кількість смертей серед поранених воїнів?

За розмовою пройшло не менше як пів години, і Хіроторі, помітивши це, схопився.