XL. Змова

Того ранку Ріна прийшла на кладовище пішки. Не стала брати екіпаж. Роздивлялась будинки по дорозі: всі з білого каменю, різні ставні на вікнах, чорні дахи. Ідеальні. Якби ще в них не було алітерців.

На кладовищі Ріна розгубилась. Вона трохи постояла біля могили Ши, тоді пройшла його вздовж, назад, і лише тоді помітила за огорожею Арніку. Здавалось, що жінка спала, притулившись до дерева, але варто було Ріні підійти, як вона відкрила очі.

— Ви не знаєте, де могила Ени, — здогадалась Арніка і вказала на місце перед собою. — Вона тут. Для неї не дозволили навіть поставити камінь.

— І батьки не хотіли забрати її тіло?

— Вони бояться суспільного осуду, ми не можемо їх звинувачувати. 

Ріна опустилась на коліна і доторкнулась до землі рукою.

— Хочете помолитись разом? — спитала Арніка. — Я ще памʼятаю мегінські молитви, не переживайте.

— Велика Ріка не відвернеться від Ени, — впевнено відповіла Ріна. — Вона не грішила, її душа чиста.

— Ви вчора посварились з алітерками? — спитала жінка.

— Вони не дуже мені раді.

— Мені знадобилось пʼять років, щоб вони прийняли мене. А я була їхньою королевою, — Арніка вдивилась в обличчя Ріни, шукаючи там відповіді. — Але ви не збирались лишатись тут, чи не так?

— Чому ви так вирішили?

— Бо ви не намагаєтесь нікому сподобатись. Тож ви або дурна, або знаєте, що і так повернетесь в Мегінкар. А я знаю, що ви не дурна.

— Я не дуже вмію подобатись.

— Але ви шукали мене, — продовжила Арніка. — Чому ви тут? Ви щось вирішили, я бачу це по вашому погляду.

— Навіть якщо я поїду, тут лишиться багато жінок, які мені дорогі. Я все думаю… — Ріна обірвалась себе, помовчала і продовжила: — Я думаю, що зробила недостатньо, щоб врятувати Ену. Я мала зробити ще щось. Вбити їх всіх.

Арніка здивовано глянула на дівчину.

— Ви знаєте, що це б не допомогло. Ви не можете вбити всіх, Ріно. І вам не треба цього робити. Не обовʼязково вбивати когось, щоб змінити ситуацію. Достатньо забрати владу в тих, хто не розділяє ваші цінності й віддати її тим, хто вчинятиме так, як ви вважаєте за правильне. 

— Що ви маєте на увазі?

Арніка мовчала довго, роздивлялась обличчя дівчини, наче могла прочитати на ньому її наміри. Тоді прикрила очі й задумалась. Ріна не квапила колишню королеву, вона перебирала стебла молодої трави. Вона не знала багато про внутрішні чвари Алітеру, але встигла зрозуміти за пів року одне: колишня королева була єдиною, хто міг протистояти Ялі, а разом з ним і лорду Корському. Врешті Арніка відкрила очі й відповіла:

— Уліадців. От хто має зараз силу, якої буде достатньо для змін.

— Хіба ви не підтримуєте короля Хіроторі? — здивувалась Ріна.

— Підтримую. Він просто і сам ще не знає, що союз з уліадцями буде вигідний для Алітеру. Бачите, я впевнена, що не можна лишати при владі лише одну силу. 

— Ви хочете бачити при владі уліадців?

— Це і їхня країна. Можливо їхня навіть більше, ніж самих алітерців. А ще це нарешті підважить законність безвладного становища алітерських жінок. Ви ж цього хочете для них? Для жінок, яких лишите тут? Для Ліннеї, Пармелії, Каорі, Мей.

Ріна здригнулась на останньому імені, і це не лишилось поза увагою Арніки.

— Ви жили серед уліадців на півдні, чи не так? — Ріна кивнула. — Тоді ви знаєте, що найбідніша уліадка вільніша за алітерську королеву. Якщо ви згодитесь допомогти мені, то в нас все вийде.

— І що ви хочете від мене?

— Те саме, що і Ріоталі. Пробачте мені, та я маю вуха скрізь, навіть у вʼязниці. Я довго думала, що б такого він від вас хотів. Позиції уліадців? Він вже дізнався про них і розгромив базу під Сонденом.

— Розгромив? — жахнулась Ріна.

— О, ви не знали? Це там, де вас утримували в заручниках. Але не переживайте за уліадців, там майже нікого не було. Але декількох командирів вбили. Схоже, ви таки розказали йому щось, — зрозуміла Арніка по нажаханому обличчю Ріни. — Але я не звинувачую вас. Впевнена, ви мали поважні причини. І все ж Ріоталі хотів щось ще. Я думала, що це може бути. І тоді зрозуміла, що ви знаєте, як звʼязатись з ними. Ріоталі перетрусив всіх слуг ще після вибуху на дні народження Масахіко, а інформація все одно витікає. І якщо це не я, а я знаю, що це не я, то хтось ще.

Арніка замовчала і з усмішкою споглядала, як всі думки Ріни відображаються на її обличчі.

— Тож якщо я права, то це саме те, що мені потрібно: спосіб звʼязатись з уліадцями.

— Чому ви просто не повернетесь додому, якщо в Алітері вам не подобається?

— Це тільки здається, ніби мене чекають в Мегінкарі, — Арніка покачала головою. — Але мені не будуть там раді. Мої діти в небезпеці що тут, що там, але в Алітері я принаймні маю хоч якусь владу. Я була королевою врешті решт.

— Чому ви довіряєте мені? Якщо я прийду з розказаним тут до Ялі…

— Ріоталі все знає, Ріно, — Арніка усміхнулась. — Не недооцінюйте його. За вісім років мандрів він дістав гострий розум, хоч і поплатився за це рогами.

— Але?

— Він не має стільки влади, щоб прибрати мене. Поки що. Поки живий король, — жінка важко зітхнула. — Я розкажу вам найбільшу таємницю Алітеру, Ріно. Хіроторі важко хворий на сухоти. Ви лікарка, тож маєте знати, що це не лікується.

Ріна кивнула.

— Коли Хіроторі помре, Ріоталі зійде на трон. І якщо він зійде на трон, це означатиме смерть для мене і моїх дітей.

— І як вам допоможуть уліадці? — не зрозуміла Ріна.

— Реформи. Я збираюсь використати весь час, що лишився на реформування Алітеру. Уліадці мають бути скрізь: вони мають писати закони, володіти землею на півдні, засідати у судах.

— Але алітерці ні за що на це не погодяться.

— Ні, якщо лишити їм вибір. Але як думаєте, що станеться, якщо ми з вами допоможемо їм захопити весь південь? — і Арніка підморгнула.

Ріна подумала, що як для жінки, яка збирається підписати собі смертний вирок допомогою у повстанні, колишня королева була аж занадто оптимістичною.