XXXVIII. Найдовший день у житті

— Ну ж бо, дівчисько! — не витримала одна з алітерок і закричала на Ріну. — Не сором свого чоловіка перед королем! Мегінська стерво!

І вона у розпачі кинула на підлогу білу сукню, яку Ріна відмовлялась одягати ось вже понад пів години.

— Пані Норданська! — з жахом промовила Мей і прийнялась підіймати сукню.

— Ти! — пані Норданська ткнула пальцем в Ріну, що продовжувала мовчки дивитись на них зі свого крісла. — Ти маєш бути вдячна, що якийсь чоловік просто подивився у твою сторону! З твоєю то красою та попсованістю! Та тут кожна друга дівчина мріє вийти заміж за генерала Койла!

Дівчина в кріслі здивовано гмикнула, але не поворухнулась.

— Я сходжу за генералом Койлом, — сказала одна з алітерок і поспішила геть з кімнати.

Ріна сиділа в кріслі й не зважала на метушню навколо. Вона ще зранку намалювала собі на лобі три зелені цятки й вбралась в мегінські широкі штани та камзол. Волосся розпустила, і тепер воно дрібними кучерями лежало на плечах.

Юндер прийшов майже одразу, він наче стояв під дверима, чекаючи, поки його покличуть. Він був вбраний в білий алітерський костюм: вузькі штани, камзол з червоною вишивкою поверх сорочки. Ріна вперше бачила його в алітерському одязі, і здавалось, наче і сам Юндер в ньому був вперше. Вузький камзол сковував його рухи, він постійно поправляв його рукава і рухав плечима.

— Генерале Койл, ваша наречена відмовляється заплітати коси, змивати з обличчя ці зелені цятки, та й навіть одягати сукню! — хоча пані Норданська намагалась говорити спокійно, під кінець речення її голос злетів у широке крещендо. — Ми не можемо її вмовити!

Юндер глянув на Ріну, яка продовжувала незворушно сидіти в кріслі, та усміхнувся.

— Це її весілля, пані Норданська, вона може бути вдягнена, як забажає.

— Але ж…

— Навіть якщо вона вирішить прийти без одягу, я не скажу нічого проти. А тепер, якщо дозволите, я б хотів лишитись зі своєю нареченою наодинці.

Алітерки з пані Норданською, яка продовжувала невдоволено бурмотіти собі під ніс, вийшли. Юндер підійшов до Ріни та опустився біля її крісла.

— А ти маєш сталеві нерви, сперечатись з пані Норданською, — розсміявся хлопець.

— А ти схоже, і справді зібрався на весілля, — Ріна вказала поглядом на його одяг.

— Він дратує тебе? Я можу вдягнутись назад у чорне. Будемо найдивнішою парою наречених в Алітері.

Ріна гмикнула та усміхнулась.

— Думаєш, я зможу щось сказати тобі, коли ти дозволив мені прийти голою?

Дівчина розсміялась, і Юндер підхопив її сміх. 

— Я не знаю, чи тобі подобаються прикраси, — він вклав в долоню Ріни маленький складений ніж, лезо не довше за палець, а руківʼя вкрите різьбленням, — та він має сподобатись. Він набагато менший за той, що ти вже маєш, ти зможеш покласти його будь-куди.

— Дякую. 

У двері постукали, і на порозі зʼявилась Ліннея.

— Я чекатиму в коридорі, — сказав Юндер і вийшов з кімнати.

— Невже ти підеш на своє весілля так?

Ріна здивовано підняла брови та гмикнула.

— Це традиційний мегінській одяг, я і маю йти так.

— Але ти станеш алітеркою після церемонії.

— Мені ніколи не бути алітеркою, — заперечила дівчина і підійшла до плаття, провела рукою по його вишивці. — До того ж Юндер сказав, що я можу бути в чому сама захочу.

— Авжеж він тобі так скаже, він же кохає тебе до нестями. Він шість років чекав на цей день. Проте коли ти вийдеш до нього у мегінському одязі, всі присутні будуть дивитись на нього зверхньо. Його і так не особливо шанують при дворі. 

— Я тут чула, що кожна друга алітерка хоче вийти за нього заміж.

— Але жодній з них батько не дозволив би цього. 

Ріна задумалась. Чи було її бажання дистанціюватись від алітерців будь-яким способом важливішим за добробут Юндера? Вона провела пальцем по руківʼю нового ножа, що невагомо лежав в кишені, і важко зітхнула.

— Допоможи мені вдягти це паперове плаття.

Колись Ріна читала, що всі важливі церемонії алітерців проводились в саду, просто неба, щоб було легше звертатись до Старійшин. Але її завели у велику, напівосвітлену кімнату, що скоріше нагадувала печеру. 

— Це молитовна кімната, — прошепотів їй на вухо Юндер. — Просто повторюй все за мною.

На підвищенні сидів король Хіроторі з королевою, ближче до нього стояли члени королівської родини. Ріна зловила на собі погляд Ялі, та не змогла його витримати, настільки злим і хижим він їй здався. Всі інші придворні зібрались півколом, лишаючи Ріну з Юндером перед підвищенням. 

— Ви бачили її цятки на лобі? — промайнув по натовпу шепіт і одразу ж стих, бо король піднявся зі свого крісла.

— Ми зібрались тут, щоб засвідчити створення нової родини, — голосно промовив Хіроторі. — Якщо хтось з присутніх має що сказати проти цього, то кажіть про це зараз. 

На хвилину повисла тиша. Ріні здавалось, що ось-ось хтось крикне, що проти, але цього не сталось. 

— Тоді почнемо. Помолимось.

Юндер торкнувся пальцями, зібраними в кулак, люба, і Ріна повторила за ним цей молитовний жест. Навколо всі почали говорити слова молитви. Дівчині це здалось схожим на мегінську колискову. Вона мовчала, бо не знала слів, та все ж відчуття єдності стількох людей, що одночасно говорять одні й ті самі вірші, пронизало її до глибини душі та лишилось сиротами на шкірі. 

— А тепер наречені скажуть обітницю.

— Повторюй за мною, — шепнув Ріні Юндер: — Я беру тебе за дружину перед очима Старійшин і короля…

— Я беру тебе за чоловіка перед очима Старійшин і короля.

— І обіцяю бути вірним тобі.

— І обіцяю бути вірною тобі.

— Обіцяю шанувати тебе.

— Обіцяю шанувати тебе.

— І коритись тобі.

Ріна запнулась і хмуро глянула на Юндера. Невдоволений шепіт знову пройшовся по натовпу.

— … І коритись тобі.

Після цього їм обом зав'язали очі, і Ріна сильніше вхопилась за руку Юндера, наче його могли підмінити.