XXXVI. Обіцянка

Ріну розбудив крик. Це не було тихе скреготіння дверей вʼязниці. Дівчина не могла розібрати слів у незвичному шумі, проте галас наближався, і Ріна піднялась йому назустріч. З темряви, між ґрат, виникло обличчя Юндера. Бліде і налякане. Дівчина подумала, що вона марить, аж тут воно розвернулось і гримнуло на всю вʼязницю так, що луна пішла попід стіни й оглушила Ріну:

— Чому вона в такому стані?!

Чоловік схопився за двері та смикнув їх з такою силою, що вони заскреготіли.

— Юндер? — прошепотіла дівчина, проте її слова втонули в галасі, що здіймав натовп, який прибіг сюди за чоловіком.

До ґрат кинулась Ліннея, вона протягнула крізь решітку руки до Ріни, намагаючись обійняти її.

— Пробач нам, що ми так довго, — на очах в дівчини виступили сльози, і Ріна подумала, як кепсько вона мала зараз виглядати, щоб Ліннея заплакала.

— Дайте мені ключ! — гаркнув Юндер, проте вартові не поспішали виконувати його накази. Але і намагатись перешкодити генералу вони не наважувались.

До в'язниці зайшов Ялі, а за ним король Хіроторі й ще кілька придворних, які стали свідками прибуття генерала Койла до палацу.

— Як ти міг допустити таке з Ріною?! — крикнув до Ялі Юндер. — Ні.. Як ти міг зробити з нею таке? Знаючи, що вона пережила від лорда Баконського, як ти міг кинути її до вʼязниці?

Придворні, почувши від самого генерала звинувачення в бік лорда, стали шепотіти між собою ще голосніше. 

— Генерале Койле, — спробував заспокоїти його Ялі, — ми у присутності короля. Не варто вчиняти галас.

— Накажи відкрити двері.

— Ви йдете проти закону, генерале. Ця жінка вчинила злочин проти моралі у присутності короля.

— То я сам вирішу, яке покарання чекатиме на мою дружину.

Така тиша утворилась після його слів, що Ріна почула, як бʼється її серце, як пульсує по артеріях кров. Вона доторкнулась до долоні Юндера, що стискали ґрати, і він відпустив їх, натомість обхопив її холодні пальці.

— Що? — першим спромігся щось сказати Ялі. — Ти одружився з Ріною?

— Так, під час перебування у військовому таборі ми одружились перед очима Старійшин.

— Це правда? — перепитав Ялі ледь чутно чи то в Юндера, чи то в Ріни, чи то в усіх присутніх одразу.

— Якщо це так, хто може підтвердити ваш шлюб? — спитав король Хіроторі.

— Кенширо Зорнійський, Джо Ладорський та Хаято Джарський.

— Вони всі мертві, — заперечив Ялі. 

— А також Ліннея Резеда з Корлану і генерал Шино Лондарський.

— Ви можете підтвердити, що ці двоє взяли шлюб? — спитав в Ліннеї Хіроторі.

— Так, — впевнено збрехала дівчина.

— А що скажеш ти, Ерітріна з Корлану? — звернувся король безпосередньо до увʼязненої. — Ти вийшла заміж за Юндера Койла з власної волі?

— Так, — ледь прошепотіла Ріна, голос її не слухався.

— Що ж, тоді я напишу до генерала Лондарського. І якщо ви говорите правду, то маєте взяти шлюб перед своїм королем якомога скоріше, — Хіроторі задумався. — Відкрийте камеру, випустіть пані Койл.

Решітка, за яку трималась Ріна, заворушилась, і дівчина втратила рівновагу. Але Юндер вже був поруч, він підхопив її на руки й виніс з вʼязниці, навіть не глянувши в сторону Ялі, який закляк посеред коридору.

Ріна хотіла сказати, що і сама може йти, та пересохле горло не дозволяло їй і слова сказати. Сонце засліпило її, і Ріна прикрила очі та сховала своє обличчя на плечі в Юндера.

— Закрийте штори, наберіть теплу ванну, — розпорядився чоловік, коли увійшов до гостьової кімнати. Служниці одразу ж метушливо кинулись виконувати його наказ.

Юндер посадив Ріну на ліжко та опустився перед нею на коліна.

— Скажи мені, що тобі треба.

— Води, — попросила дівчина, і він одразу ж налив їй склянку води. Потім ще одну, і ще.

— Він не давав тобі пити, — з жахом прошепотів чоловік. — Скоріше! — гукнув до прислуги. — Принесіть їжі!

— Ена, — прошепотіла Ріна. — Вони стратили її.

— Я знаю.

Принесли їжу, і тільки зараз Ріна відчула, наскільки вона була голодною. Вона ковтала, не пережовуючи, і кілька разів ледь не вдавилась мʼясом. Юндер щось шепотів їй, але вона не чула. 

Коли ванна була готова, чоловік обережно зняв з Ріни одяг та опустив її тіло у воду. Вода обпекла шкіру. Рани на ногах защипало від болю, і дівчина не стрималась і зойкнула.

— Що це? — Юндер теж помітив дрібні рани на її ногах.

— Пацюки.

Його обличчя звело від гніву. Ріна інстинктивно подалась назад, але чоловік взяв себе в руки й видавив з себе посмішку.

— Пробач мені. Я мав приїхати раніше. Ні, я не мав їхати й лишати тебе тут. Я більше не лишу тебе саму.

— Ти не винен, — дівчина ледь торкнулась мокрою рукою до його щоки, і крапля води збігла до підборіддя хлопця. — Ти кожен раз дістаєш мене з вʼязниць, в які я потрапляю.

Юндер обхопив долонь Ріни й лишив на ній поцілунок.

— Прошу тебе, нехай це буде остання.

— А Астрі?

— Я посадив його на корабель. Він би вже мав бути в Корлані.

— Дякую тобі.

— Стосовно шлюбу, — Юндер стиснув руки Ріни у своїх, — це було необхідно, щоб витягнути тебе звідти. Проте я триматиму тебе, і ти можеш повернутись в Мегінкар, коли забажаєш.

— Що буде з тобою, якщо я повернусь? 

Юндер посміхнувся та провів мʼякою тканиною, що використовувалась для миття, по спині дівчини. 

— Я всього лише буду найнещаснішою людиною в Алітері.

— Юндер! Твоя рана!

Чоловік глянув на свою сорочку, по якій розповзалась пляма крові, і тільки зараз відчув біль.

— Схоже, я перестарався. Вона відкрилась ще по дорозі, але я якось забинтував її.

Ріна хотіла вилізти з ванної, але чоловік утримав її на місці.

— Пізніше. Все інше пізніше.