XXXV. Честь чи кохання

Був обід наступного дня після невдалого бенкету, і Ялі, який не спав всю ніч, намагаючись відмовити мегінів їхати, вперше прикрив очі за останні два дні. Перед ним був розкритий лист від генерала Лондарського: короткий, в його манері. Що наступ повстанців зупинено перед Волваром, Сухостеп ще тримається, але з трудом. І що тепер, думалось Ялі, якщо мегіни заберуть свої війська, ми не втримаємо Баконію. Якщо Баконія впаде, уліадці спокійно пройдуть крізь землі Сафонських, лорд Монтаро не стане їх зупиняти, лише пришле лист про те, що не зміг втримати повстанців. Сафонія і Баконія — це майже половина Алітеру. Як жінка, настільки незначна, змогла зробити таке? Ні, нічого не втрачено. Уліадці ще не знають про те, що мегіни невдовзі повернуться додому. 

Ялі дістав чистий аркуш і вивів одне речення: “Невдовзі мегіни поїдуть, але ви маєте стримати повстанців за будь-яку ціну на теперішніх позиціях”. Тоді запечатав і викликав посильного. Але варто було тому закрити двері за собою, як вони знову прочинились.

— Що ще? — нетерпляче спитав Ялі, очікуючи, що увійде посильний. Замість нього до кабінету увійшла Ліннея, племінниця Ріни.

— Дозволите? — спитала вона з усмішкою, і чоловік махнув на стілець.

Дівчина була дивною, це він встиг підмітити. Вона носила алітерські плаття, які підходили їй набагато більше, ніж самим алітеркам. Заплітала волосся, але лише до половини, лишаючи його вільно струменіти по плечах. І мала цю дивну лагідну усмішку, навіть зараз, коли він увʼязнив Ріну.

Ліннея сіла і зазирнула Ялі в очі. Врешті він не витримав перший.

— Я здогадуюсь, чого ти прийшла. Але я не можу звільнити твою тітку.

— Чому? Мегіни вже поїхали, нікому не має діла до того, де зараз Ріна.

— Вона вчинила злочин.

— Такий самий, як і Ена?

Ялі стиснув зуби й змовчав. Поки вони з королем вмовляли мегінів лишитись, лорд Корський сам її стратив. Про це говоритимуть. Арніка обовʼязково напише про це своїй сестрі — королеві Мегінкару. Та розвернула свій екіпаж і відправилась назад навіть не доїхавши до Лондіру, варто було комусь розказати про те, що сталось в перший вечір святкування. Чортові вартові, які не знають мегінської! Як вони не зрозуміли, що відбувається на сцені? А король? Хіроторі ні на що не здатний…

— Хіба це злочин, розказати про злочини інших? — перепитала Ліннея й урвала потік думок Ялі.

— Ні. Але те, як вона це зробила, спричинивши скандал, явно заслуговує на покарання.

— На яке?

— Я ще не думав над тим.

— А в чому саме ви її звинувачуєте?

— В тому, що вона роздяглась у присутності короля й інших дворян.

— То це злочин проти моралі?

— Саме так. 

— І якщо жінка вчинить злочин проти моралі, її родичі обирають покарання. Я правильно розумію ваші закони?

— Так.

— Я хочу забрати її з вʼязниці.

— Ви не можете. Це має бути чоловік. Можливо якби ваш брат був тут, ми б ще могли посперечатись про це.

— Але я ось-ось маю вийти заміж за пана Клеменса.

— Так, проте до того часу він не вважається навіть далеким родичем пані Ріни. А ваше весілля восени, якщо я не помиляюсь. Тож, боюсь, до того часу вона буде увʼязнена. А тоді Юнг Клеменс може забрати її.

Ялі глянув на дівчину, але усмішка Ліннеї не згасла і навіть не смикнулась.

— Я розумію, — вона кивнула. — Такий закон, чи не так? — пальці її погладжували вістря ножа для листів, який лежав в Ялі на столі. — А ви дотримуєтесь законів, лорде Ріоталі?

Алітерець насупився, але Ліннея вже забрала ніж з його столу і крутила той в руках, не відводячи погляду від руків'я, прикрашеного золотом.

— Що ви хочете почути від мене, пані Ліннеє? Я маю не так багато часу. Я прийняв вас, бо ви наречена Юнга Клеменса, якого я глибоко поважаю, але мене чекають й інші справи. 

— Авжеж, я розумію, — але вона не зрушила з місця. — Я помітила, як ви цінуєте мого нареченого. Він робить для вас прекрасну зброю. Ми, мегіни, віддаємо перевагу холодній зброї, але майбутнє за рушницями. І за такими людьми, як Юнг Клеменс чи ви, лорде Ріоталі. Я бачу це.

— Що ви..?

— Я думаю, Ріна стала б на вашу сторону, якби ви її звільнили. Покажіть їй, що майбутнє, яке ви будуєте, — Ліннея запнулась, згадуючи слово алітерською, — людяне.

— Вона не стане на мій бік ніколи, особливо після страти Ени.

— Попросіть вибачення. Ріна любить, коли люди вибачаються. 

— Чому ви вирішили, що мені потрібно, щоб Ріна була на моєму боці?

— Бо там, де буде Ріна, буде і Юндер Койл, — просто відповіла Ліннея. — Як думаєте, що станеться, коли він дізнається, що ви увʼязнили її?

— Це мої проблеми, вам не варто переживати.

— То ви не звільните Ріну? — перепитала Ліннея.

— Ні. Прошу, віддайте ніж, ви пораните себе.

Ялі підвівся з крісла і нахилився через стіл, щоб забрати в мегінки ніж, але дівчина натомість різко викинула руку й уперла руків'я алітерцю в шию. Пальцями вона тримала за вістря. Тоді підняла голову і зустрілась поглядом із закляклим Ялі.

— Пробачте мені, — Ліннея опустила ніж на стіл, — я буваю незграбна.

Вона піднялась і вийшла. За дверима її чекав Юнг Клеменс, який одразу зрозумів, наскільки злою була дівчина.

— Що далі? — спитав він.

— Я піду до Арніки.

Вже ось-ось мало бути літо, і Юндер задихався в тісному генеральському наметі. Він стояв поодаль від усіх, не беручи участі у палкій дискусії, яка тривала з перервами вже другий день. 

— Та що в біса могло статись такого під час свята? — кричав один з алітерських генералів. — Ми не відібʼємо Баконію без мегінів. Да поможуть Старійшини хоча б утримати ті позиції, що є.

Генерал Лондарський спокійно слухав крики й лайку своїх генералів. Здавалось, він зовсім не переживав про наступ уліадців.

— Бісові мегіни!

— Та я їм..!

— Досить, — урвав сварки генерал Лондарський. — Уліадці теж вже знають, що ми втратили підтримку більшості мегінів. Ми не знаємо, що сталось під час свята, але наказ короля простий і зрозумілий: маємо утримати наші позиції. Тут і зараз. Вони виступлять скоро. Дикий Вілл не втратить такої нагоди.