XVIII. Любов пошепки

Ена зовсім не виглядала хворою. Ріна навіть здивувалась, наскільки румʼяною і здоровою та виглядала в порівнянні з їхньою першою зустріччю, коли дівчина отруїла себе ягодами беладони. На додаток, вона не очікувала приїзду гостей. 

— Пробачте мені, — алітерка нервово стисла поділ сукні так сильно, що, коли відпустила, той став примʼятим, — я зараз же розпоряджусь приготувати обід.

— Не переживайте, леді Ена, — заспокоїв її Ши, — ми не голодні.

Насправді ніхто з них не їв ще зранку.

Вони сиділи у вітальні й пили чай, коли до зали зайшов високий уліадець років тридцяти в окулярах з товстезною оправою.

— Пане Клеменс, ви рано, — підскочила зі свого місця Ена. 

— Ви маєте гостей, леді Ена, — він задумливо обвів поглядом присутніх і зупинився на Ши. — О, пане…

— Кенширо Зорнійський, — підказав той і вклонився.

— Так, я памʼятаю, лише з голови вилетіло, — присоромлено посміхнувся уліадець.

Ена по черзі представила Ріну, Ліннею й Астрі.

— Це Юнг Клеменс, він є помічником міністра науки й розвитку технологій, — представила й уліадця.

— Пробачте мені, що відриваю, але де лорд Корський зберігає той експонат, який я мав оглянути? — одразу перейшов до справи Юнг Клеменс, і Ріна підмітила, як усмішка Ши смикнулась від роздратування.

— Авжеж, слідуйте за мною, — запросила всіх господиня замку і пішла у двір.

Ріна була тільки рада покинути ці камʼяні стіни.

У дворі, на галявині, де зазвичай відбувались тренування, стояв деревʼяний ящик. Ена підійшла і відкрила його, але не наважилась доторкнутись до вмісту. Юнг Клеменс сам дістав пістоль і уважно роздивився його замок.

Тиша тривала кілька хвилин, за які кожен крім Клеменса встиг знудитись. Астрі не витримав перший:

— Який гарний пістоль!

Уліадець підняв на хлопця здивований погляд.

— Святі Старійшини, та це ж мушкет! — майже образився Юнг. — Пістолі набагато коротші. Якщо вже ми беремо винаходи з Ладиронського королівства, то варто і називати їх так, як ладиронці.

Астрі замовчав і відвернувся.

— Пан Клеменс, — спробувала замʼяти конфлікт Ена, — буває дуже захоплюється винаходами, і може бути різким.

— Пробачте мені, — механічно відповів на це сам уліадець, а думками продовжив розбирати замок.

— Цей мушкет чимось особливий? — поцікавилась Ліннея.

— О, авжеж! — Юнг піднявся і продемонстрував зброю. — Бачите ось це? — вказав на металеву дугу. — Я зараз перевірю, але схоже, що цей замок працює без гнота. 

— Замок? — перепитала дівчина. — Я думала, це те, що на дверях.

— О, не тільки. Ось ця частина, курок, бачите? Тут кремінь.

— Випалюється іскра і підпалює порох? — здогадалась Ліннея.

— Так! Я лише чув про такі замки, але вони набувають все більшої популярності серед ладиронців. І вони кращі. 

Юнг Клеменс продовжив розказувати Ліннеї про устрій рушниці, але інші відійшли. Астрі був насуплений, Ши не зводив погляду з Ени. Дивну поведінку алітерця Ріна помітила одразу: варто було їм виїхати до Родівського замку, як замість звичного розсіяного розбишаки Ши перед ними постав шляхетний Кенширо, навіть волосся його було пригладжено до голови, а не стирчало у всі боки.

У замку Ріна відстала від інших. Піднялась на другий поверх і пройшла у чоловіче крило. Вона запамʼятала цю дорогу на все життя. Підійшла до різних дверей спальні лорда. Закритих на ключ за його відсутності у замку. Але не змогла змусити себе навіть доторкнутись до відполірованої поверхні. Їй не потрібно було заходити всередину — сам вид дверей до спальні лорда Корського прискорював серце так, що його стук відбивався у вухах, заглушаючи все навколо.

Коли після обіду Ши вийшов до посильного з табору, Ріна увʼязалась за ним.

— Ви схоже дуже близькі з леді Еною, — підмітила дівчина.

Вона споглядала цілу гаму почуттів на обличчі хлопця. Спочатку він зблід, його блакитні очі забігали в різні сторони, а губи стислись в тонку смужку. Тоді почервонів, але спробував вдати посмішку. Вона не вийшла, і врешті Ши здався.

— Це так помітно?

— О так, дуже, — піддражнила його Ріна.

— Леді Ена ніколи не давала мені жодного натяку! — Ши кинувся на захист дівчини. — Це лише я, лише мої почуття.

— А ти питав в неї?

— Як я міг? — здивувався алітерець. — Моя родина бідна. Батько програв всі гроші й майно, а тоді повісився. Мені довелось піти до війська, а мати й сестра переїхали до столиці, здались на милість короля. Жоден алітерець не видав би за мене свою доньку.

— То розкажи їй зараз.

— Але вона одружена!

Ріна знизала плечима.

— Життя закоротке, щоб кохати таємно.

— Це ти з власного досвіду кажеш? — почав кепкувати Ши, і Ріна легко стукнула його в бік.

— Що там в тому листі?

— Юндер пише, що сумує за тобою і просить приїхати негайно, — пожартував алітерець і зімітував губами поцілунки з противним звуком.

Ріна розсміялась і стукнула його сильніше. За цим заняттям їх застала Ена, яка вийшла на ґанок, і Ши в момент знітився й опустив очі. Ріна ж підхопила дівчину під руку й завела назад.

— Мені передали, що ви хворі, — тихо поділилась вона. — Але я бачу, що з вами все добре.

— То лорд Корський сказав? — боязно перепитала алітерка. — Напевно він мав на увазі те, що я… — вона запнулась. — Я не можу… Мені не виходить мати дитину.

— Вам не вдається завагітніти? — підказала Ріна. 

Вони дійшли до спальні леді Корської. Ена або не помітила, що гостя знає розташування кімнат, або тактовно промовчала. 

Після огляду Ріна присіла поруч з дівчиною і взяла ту за руку.

— Я думаю, що з вами все добре, Ено. 

— Але чому ж тоді..?

— Боюсь, що лорд Корський вже не в тому віці, щоб мати дітей. Ви певно знаєте про те, що алітерцям не завжди виходить зачати й народити здорових дітей. Я повʼязую це з тим, що протягом століть в вас існує традиція одружуватись з родичами. Впевнена, навіть ви приходитесь якоюсь дальньою кровною родичкою своєму чоловікові.