X. Первісток

І хоча всі тижні до пологів Ріна витратила на те, щоб підготувати Джину, цього було недостатньо. Вона мучилась. Пройшло більш як дев'ять годин з початку переймів, але дитина вперто не бажала народжуватись. Бліда і спітніла, здавалось, дівчина постарішала не менше ніж на десять років за девʼять годин. Ріна намагалась всіма можливими способами полегшити біль Джини, але на заваді їй був скрипучий голос пана Крістофера, придворного лікаря. Спочатку він говорив, що породіллі не можна пити води. Потім, що їй не можна вставати й ходити по кімнаті. Навіть рухатись, за його словами, було зайвим. 

Не витримавши, Ріна попросила покликати Ялі. Коли він побачив Джину, то хмуро подивився на Ріну і Крістофера.

— Це нормально, що вона так довго народжує? — спитав обох, не впевнений, до кого краще звернутись.

— Так, — сказала Ріна.

— Ні, — відповів старий лікар, і вона кинула на нього злий погляд. — Лорде Оджиранський, я маю сказати вам важливу річ.

Вони відійшли далі від ліжка, де лежала Джина, і лікар знизив голос.

— Це погано для дитини, що пологи тривають вже довше семи годин, — сказав Крістофер. Він поправив свої окуляри, що постійно сповзали, та розвів руками. — Нам потрібно різати. Так ми врятуємо хоча б дитину.

Ялі глянув на Джину за спиною лікаря, і Ріна, піймавши цей стривожений погляд, підійшла до чоловіків.

— Що буде з пані Джиною, якщо ви розріжете? — тихо спитав Ялі.

— Вона помре, — відповіла за лікаря Ріна. — Лорде Оджиранський, немає жодних ознак, що пологи йдуть не по плану: дитина правильно розташована, води не відійшли. Нам потрібно чекати.

— Але дитина може задихнутися, — заперечив їй пан Крістофер. — Я приймаю роди ось вже тридцять років, і чекати довше семи годин — це поганий знак. Якщо жіночі органи не готові до народження за цей час, далі чекати небезпечно.

— Нехай вас вовк цапне за поперек, — вилаялась на нього Ріна мегінською, — ви лікар, але називаєте матку “жіночим органом”? 

— Я не думаю, що такі слова варто вживати в присутності лорда…

— Досить, — обірвав їх Ялі. — Пані Ріно, кажіть, що ви думаєте стосовно стану моєї дружини. Поки що я чув лише те, що ви ні в чому не погоджуєтесь з лікарем Крістофером.

— Ми маємо почекати ще, — впевнено відповіла дівчина. — Я не знаю скільки, але не менше чотирьох годин точно. Так, це не найлегші пологи, на яких я була, але і пані Джина, і дитина можуть вижити. Хіба це не те, для чого ви запросили мене до палацу?

— Але мій тридцятирічний досвід показує… — почав було старий лікар, проте дівчина його перебила:

— Скільки жінок вижило за ці тридцять років, що ви приймали пологи, пане Крістофер? А скільки дітей все одно померло, після того, як ви пожертвували їхніми матерями? 

Лікар знітився і замовк.

— Що потрібно? — спитав Ялі в Ріни.

— Принесіть їжу, щось легке, солодке, що вона любить. І якщо вам не важко, то будьте поруч. Просто потримайте її за руку. Я впевнена, це надасть сил Джині.

— Але так не можна! — скрикнув лікар Крістофер. — Це фарс. Ми втрачаємо основну суть пологів для жінки. Вона має голодом та болем очиститись від гріховності й дати нове життя. А інакше дитина вбере у себе гріхи матері!

— Будь ласка, вийдіть, лікарю Крістофер, — попросив його Ялі. — Я хочу, щоб моя дружина та дитина вижили, а не очистились від вигаданих гріхів.

Чоловік, ображений до глибини своїх почуттів та вірувань, вискочив з кімнати.

— Що далі? — спитав Ялі в Ріни. 

— Будьте з нею, говоріть про щось приємне, це допомагає.

Він став по одну сторону від ліжка, на якому сиділа Джина, і вона вдячно посміхнулась до Ріни, яка стала з іншої сторони..

— Що ж, — мегінка плеснула в долоні, привертаючи увагу всіх. — Нехай лишаться лише ті, хто народжував або вже був на пологах. Будь ласка, тут забагато прислуги.

В кімнаті потихшало. Наступні години не відрізнялись нічим від попередніх: Джина так само стогнала під час переймів та вставала, коли вони проходили. Але вона перекусила, і обличчя її вже не було таким блідим. Близькість Ялі, що тримав за руку, зробила її сміливішою. Вона навіть жартувала. За три години перейми почастішали, і тепер Джина вже не вставала. 

— Ти маєш правильно дихати, Джино, — попросила її Ріна. — Я вчила тебе, памʼятаєш? 

— Болить, — прошепотіла алітерка. Вона знову зблідла. — Мені здається, я помираю.

— Ти не вмираєш. Ти все робиш вірно. Але ти маєш почати дихати так, як я тебе вчила. Залишилось зовсім трохи. 

— Тобі теж було так боляче, коли ти народжувала Лейті?

— Так, мені було навіть гірше, — Ріна посміхнулась і витерла піт з лоба Джини. — Я була сама в підвалі, коли народжувала, а біля тебе чоловік, подруга та купа прислуги. Якщо я впоралась, то і ти зможеш.

Дівчина протягнула Ялі рушник. 

— Нехай вона закусує його, щоб не зламати зуби, — а потім звернулась до Джини: — Як собі хочеш: можеш кричати, можеш проклинати мене, але коли я скажу тобі тужитись, ти робиш це з усіх сил, що маєш. 

Це був хлопчик. Почувши його перший крик, Джина посміхнулась закривавленими губами й втратила свідомість. Ріна не встигла навіть глянути на дитину, вона передала його одній зі служниць і кинулась до породіллі. 

— О ні, Джино, тобі не можна спати, — вона плеснула дівчину по щоках. — Ще не все, не відключайся. Дайте води! Відкрийте вікно! Заберіть дитину!

Служниці заметушились. Ріна плеснула холодною водою Джині в обличчя, але та все одно не прийшла до тями. Дівчині в грудях похололо. 

— Джино, мила, — прошепотів Ялі дружині на вухо, — ти маєш прокинутись, інакше Ріна зійде з розуму від переживань. Не знаю, що ти маєш зробити, але щось дуже важливе. 

Він так сильно стис руку Джини, що пальці його побіліли. Дівчина прийшла до тями. Вона застогнала і заплакала, але очей не відкрила.

— Так боляче, я не хочу прокидатись.

— Ти маєш тужитись, послід ще не вийшов, — Ріна обтерла від води обличчя породіллі й повернулась на своє місце, де простирадла та рушники здавались чорними від крові.