IX. Плітки

Вона одразу помітила, що щось змінилось. Алітерки при дворі тепер при її появі замовкали й відходили. Навіть ті, що були доброзичливими, тепер обмежувались лише привітаннями. Це не особливо турбувало Ріну, вона не збиралась заводити тут друзів. Проте коли одного ранку вона увійшла до кімнати Джини, то зрозуміла, що далі ігнорувати плітки не вийде.

— Як ти могла так вчинити зі мною, Ріно? — заплаканим голосом спитала алітерка замість привітання. 

Руки її були у відчаї роздерті нігтями, служниці намагались заспокоїти дівчину, але вона лише кричала на них та відштовхувала від себе. Коси її розпустились, вона періодично торкалась до свого живота у пошуках заспокоєння. Ріна хотіла підійти ближче, але Джина заголосила ще сильніше:

— Я довіряла тобі! Я вважала тебе своєю єдиною подругою!

Ріна розбавила водою відвар валеріани, що завжди стояв на туалетному столику Джини, і протягнула дівчині.

— Я не хочу нічого пити!

— Пий, бо інакше я змушу тебе силою, — пригрозила Ріна, і алітерка підкорилась, випила все одним ковтком.

За хвилин двадцять вона заспокоїлась, лише гіркі сльози продовжували котитись по її блідих щоках.

— Я б не була така засмучена, якби це була не ти, — прошепотіла вона до Ріни, і та знаком попросила служниць вийти. — Мені все розказали. 

— Що тобі розказали? — мʼяко спитала мегінка. — Я не памʼятаю, щоб робила щось, що могло тебе настільки засмутити.

— Бачили, як ти виходиш на світанку з кімнати мого чоловіка. Неодягнена, в нічній сорочці, — Джина схлипнула. В Ріни від здивування навіть рот відкрила.

— Але такого не було, — нарешті сказала вона.

— Тебе бачило кілька різних осіб, Ріно.

— О, — дівчина пригадала, — це було кілька днів тому. Лорд Ріоталі не міг заснути, і попросив мене приготувати йому відвар. Але це було аж ніяк не на світанку, було десь опівночі.

Помітивши, що Джина тримається руками за живіт, Ріна замовкла.

— Болить? — алітерка кивнула. — Дозволиш глянути?

Швидкий огляд не виявив нічого серйозного, і все ж Ріна змусила Джину лягти під ковдру й наказала відпочивати до кінця дня.

— Хто розказав тобі про такі нісенітниці?

— Всі вони шепочуть про це. Що мій чоловік привіз до палацу свою давню коханку, яка не тільки зваблює його за моєю спиною, а й удає, що вона моя подруга. І яка я дурна та сліпа до того, що відбувається в моїй родині, — голос Джини став тихішим. Втомлена переживаннями, вона заснула. Але чим довше Ріна дивилась на її припухле від сліз обличчя, тим сильніше булькотіла в ній злість, змітала всі інші думки та гуркотіла в голові наче литаври.

Дівчина піднялась і попрямувала на перший поверх. Була обідня година, майже всі алітерки сиділи в жіночій залі за столом. Ріна не думала, що вона хоче їм сказати, поки не увірвалась до кімнати. Двадцять пар очей метнулись до неї, навіть королева була за столом, і Ріна зніяковіла. Але в повній тиші одна з алітерок кинула смішок, і цього було достатньо, щоб гнів розгорівся в дівчині знову.

— Хіба ви не матері?! Хіба ви не плануєте ними бути? — вона відразу крикнула, не лишаючи собі шляху до відступу. — Як ви можете говорити такі речі, коли леді Джина ось-ось має народити дитину? Ви не бачили її стан! Що, якщо вона втратить дитину через переживання? 

— Прошу, пані Ріно, поговорімо спокійно, — почала було Арніка, вона перша зреагувала. Але водночас якась інша жінка — Ріна не знала її, можливо, вони навіть не були представлені одна одній — уїдливо сказала:

— А хіба це ми, кому має бути соромно? Це ви, пані Ріно, — вона якомога саркастичніше сказала її імʼя, — ви та, хто завдав болю леді Джині та наражаєте її на небезпеку. Хіба вам не соромно бути коханкою її чоловіка? Прийти сюди, в палац королівської родини, жити під одним дахом з дружиною лорда Оджиранського? Як вам не соромно?

— Ви були там? — з викликом спитала Ріна. 

— О, мені не потрібно бути в одній кімнаті з двома молодими людьми, щоб зрозуміти, що сталось, — продовжила жінка. Пізніше Ріна дізнається, що вона була пані Зорнійською, матірʼю Каорі, яка то блідла, то вкривалась румʼянцем від сорому.

— Я не знала, що алітерки вміють читати думки, — іронізувала Ріна. — Хоча якби вони вміли, то можливо ви б зрозуміли, що я прийшла до лорда Оджиранського як лікарка, щоб зробити йому відвар.

У відповідь їй полетів смішок, на який дівчина не мала аргументів, тому на пару секунд повисла тиша. Жінки за столом почали шепотіти, Ріна кинула погляд на Арніку, та застережливо покачала головою, але було запізно.

— В Алітері до жінок відносяться жахливіше, ніж до собак, — продовжила дівчина. — Але замість того, щоб обʼєднатись та боротись за краще життя, ви продовжуєте гризтись між собою та розпускати плітки на порожньому місці. Я поїду невдовзі, але чи стане кращим ваше життя? А життя ваших доньок?

— Досить, пані Ріно, — це заговорила королева, вона піднялась зі свого місця. — В цій залі ми обідаємо. Якщо ви не маєте бажання приєднатись до нас, то прошу вас не заважати.

Ріна ще раз окинула поглядом німі, потуплені обличчя алітерок, і важко зітхнула.

— Ви воюєте не в ту сторону, — кинула перед тим, як двері за нею закрились.

Але на цьому вона не заспокоїлась. Ріна пробігла кілька зал та увірвалась до кабінету Ялі. Крім нього в приміщенні було ще кілька алітерців, і всі вони від здивування замовкли.

— Я маю поговорити із вами, — сказала Ріна.

— Почекайте за дверима, — відповів їй Ялі, очима вказуючи їй на вихід. — Я зараз зайнятий.

— Це нагальна розмова, — наполягала дівчина. — Вона стосується леді Оджиранської.

Ялі підібгав губи й оголосив алітерцям про закінчення зустрічі. Коли чоловіки вийшли, він втомлено опустився в крісло і зітхнув.

— Коли я просив тебе не шукати неприємностей, я говорив саме про такі ситуації, — дорікнув дівчині, але вона не звернула жодної уваги на його слова.

— Ти чув чутки, які розпускають алітерки при дворі?