VII. Джина

— Як тобі при дворі?

Ріна відірвала погляд від гір, вкритих лісами, і обернулась. Ялі стояв за її спиною, але вона не чула його наближення через сильний вітер. 

— Я теж люблю це місце. Тут на стіні можна подумати в тиші.

— Дякую, при дворі чудово, — відповіла дівчина і повернулась до споглядання Сонкар. Чоловік підняв брови, показуючи, що не повірив її словам. 

— Ти сьогодні збентежила половину двору своїм нарядом.

— Це традиційний мегінський одяг, не бачу в ньому проблеми.

Ріна була в замшевім топі під колір шкіри, що йшов від самої шиї, але різко обривався нижче ребер. І хоча її темно-сині штани були з високою талією, все ж лишалось кілька сантиметрів неприкритої шкіри між топом та штанами. Зверху Ріна накинула плащ з грубого полотна, схожий на чоловічий камзол. Волосся було розпущене, на лобі, як і завжди, три зелених цятки в колір її очей.

— Певен, сьогодні деякі навіть одружені алітерці побачили більше оголеної шкіри, ніж за все життя у своїх покоях.

— Це їхні проблеми, — Ріна посміхнулась, і Ялі згадав, як йому колись хотілось розгадати таємницю її відвертості у рухах та словах.

— Ці речі тобі дала попередня королева, чи не так?

— Так, — посмішка вмить зникла з обличчя дівчини, вона знову була серйозна та насторожена.

— Про що ви говорили?

— Вона дала мені речі й познайомила зі своїми дітьми, — відповіла Ріна. Вона не була схильна довіряти ні Ялі, ні Арніці.

— Напевно вона ще хотіла навʼязати тобі якісь свої думки, — продовжив принц. — Я переживаю про тебе, Ріно, бо ти не знайома з устроєм королівського двору. Тут всі плетуть інтриги, щоб відірвати шматок влади. І леді Арніка не найкращий союзник.

— Не памʼятаю такого, — відрізала дівчина і перевела тему: — В мене сьогодні стався конфлікт з вашим лікарем, паном Крістофером. Він вважає, що ваша дружина має сидіти в палаці на софі аж до самих пологів. Я вважаю, що леді Джина скоріше захворіє під час вечері з алітерками, ніж на прогулянці у парку. 

— Думаєш, їй не варто їсти разом з іншими жінками?

— Я думаю, що для неї досить важко стільки часу сидіти в одній позі. Не можна навіть вставати з-за столу, поки королева не дозволить. І їй потрібно готувати окремо, бо є продукти, від яких леді Джину нудить. 

— Тоді дозволяю вам їсти окремо, — погодився Ялі.

— А як щодо прогулянок? Вона вагітна, а не хвора. Та навіть хворим корисно дихати свіжим повітрям.

Чоловік глянув на Ріну дещо здивовано, але після коротких роздумів кивнув.

— Я довіряю твоїм знанням. Тепер головна ти, а не пан Крістофер стосовно всього, що стосується здоровʼя моєї дружини. Роби, як вважаєш за потрібне.

— Дякую, — Ріна завагалась, але все ж таки продовжила: — Вам потрібно частіше з нею спілкуватись. Це пішло б на користь її настрою та загальному стану.

Ялі примружився і нахилився до дівчини ближче, щоб заглянути їй в очі. Ноги Ріни смикнулись, але вона не відступила. Чоловік відсторонився сам.

— Не уявляю, про що я б міг спілкуватись з Джиною. Вона не з тих людей, з якими можна поговорити ось так, як з тобою.

— Ми з нею прекрасно спілкуємось, — заперечила Ріна. — Вам треба просто спробувати. Впевнена, ви знайдете багато спільних тем.

— Можливо ти не знаєш, але алітерці не одружуються з тими, кого вони люблять, чи хто їм бодай цікавий, — дівчина нічого не відповіла, і Ялі продовжив: — Якби в мене був вибір, то я б одружився з дівчиною, схожою на тебе, — він підморгнув Ріні, але та лише хмуро глянула у відповідь. — Я не знайду іншу таку, чи не так?

— Вам варто було пошукати в Мегінкарі.

— Вірно, — Ялі розсміявся. — Ходи зі мною в парк, я познайомлю тебе з деким.

Вони спустились зі стіни, що оточувала місто, і пройшли в парк, розташований за палацом. Осінь вже торкнулась дерев, і вони стояли охоплені полумʼям. Ялі довго водив Ріну стежками, поки вони не прийшли до маленького озера. На траві, накривши обличчя книжкою, дрімав алітерець. 

— Ви захворієте через те, що спите на траві, — звернувся він до чоловіка, і той підняв книжку і глянув в їхню сторону. Побачивши Ріну, він підхопився на ноги. Його волосся було заплетено в довгу тонку косу, білий одяг в зелених плямах від трави.

— Пані Ріно, це король Хіроторі. Королю Хіроторі, я вже розказував вам про Ріну, — представив їх Ялі.

Дівчина зрозуміла, чому всі так піклувались про короля. Навіть на свіжому повітрі колір його обличчя був блідим, з синім відтінком, він був найблідішим алітерцем, якого вона тільки бачила. Очі його були сірі, під ними залягли тіні від хронічного недосипу. Ріна вклонилась і відвела погляд, їй не хотілось виказати грубість до короля цілої країни. 

— Я радий познайомитись, пані Ріно, — голос його був тихим, ледь чутним на вітру. — Я багато про вас чув.

— Я теж рада знайомству, — і вона знову вклонилась, не певна в тому, що від неї очікують.

— О, прошу, я так не люблю формальності, — Ріна на цих словах не стрималась і підвела від здивування брови. Помітивши, Хіроторі продовжив: — Так, так, в моєму житті забагато формальностей. Тому я прошу хоча б друзів говорити зі мною просто, щоб нагадувати, що я звичайна людина.

Чи не вперше на памʼяті Ріни алітерець говорив про себе як про звичайну людину, тож вона навіть не знайшла, що відповісти на це.

— Мій королю, нам вже час йти на зібрання, — нагадав Ялі, і той ледь простогнав у відповідь.

— Пробачте, але мушу вас покинути, пані Ріно, — Хіроторі вклонився. — Будь ласка, зайдіть до мене з Ялі після вечері. Я чув, що ви лікарка, а я страждаю від жахливого головного болю. Може ви б могли мені щось порадити?

— Авжеж, королю Хіроторі, — дівчина кивнула і вклонилась.

На цьому чоловіки пішли в сторону палацу, а Ріна ще деякий час насолоджувалась видом на озеро. Був ранок, сонце відбивалось від поверхні води наче мерехтіння смарагдів і сліпило. Дівчина задумалась про те, чи встигне вона повернутись з Астрі та Ліннею в Мегінкар до зими. Вона відправила ще вчора лист до Азалії, і все ж на душі їй було неспокійно.