Філософський епілог

Гнат і Василь сиділи на перелазі. Старий повільно набивав люльку, примруживши око на першу зорю, що виткнулася над лісом. Василь, який тепер тримав спину рівніше, а погляд мав глибший, крутив у руках порожню коробочку від баби Параски.

— Ну що, соколе, — тихо мовив Гнат, випускаючи кільце диму, — зрозумів тепер, на чому наш світ тримається?

Василь усміхнувся, дивлячись на вогні в Оксаниній хаті.

— Зрозумів, дядьку. Не на залізі він тримається і не на золоті. А на тому, що в голові у людини за ніч визріє. Один сон — і Степан уже не суперник. Одне слово — і Оксана не відьма, а чиста душа.

— О! — Гнат повчально підняв пальця. — Вчишся. Правда — вона штука невловима. Кожному треба своя правда, щоб жити було не так страшно. От ми з Микитою ту правду трохи підсолодили, Параска підперчила — і дивись, уже й весілля на носі, і млини крутяться, і ніхто ні на кого вовком не дивиться.

З боку яру донісся далекий, тонкий сміх Микити. Мабуть, Чорт якраз  з бабою Параскою грав в дурня, або просто підглядав, як дяк уві сні знову намагається подарувати Парасці псалтир із картинками.

— А як же вірші, дядьку? — опитав Василь. — Тепер мені їх не писати?

Гнат хмикнув, вибиваючи люльку об каблук.

— Пиши, синку, пиши. Тільки тепер пиши так, щоб людина прочитала — і їй наснилося те, що їй насправді треба. Будь як Микита, тільки без хвоста. Будь як я, тільки зі своєю головою. Справжній письменник — він же як той «сірий кардинал»: він не каже, що робити, він робить так, що людина сама хоче це зробити.

Василь кивнув. Він відчув, що шлях мудрості, яким ішов Гнат, куди цікавіший за нудне сидіння під грушею з пером. І до цієї мудрості ще треба дорости…

Вони замовкли. Над хутором розливалася тиша — така глибока й соковита, яку можна почути тільки в українському степу, коли небо обіймає землю. Десь далеко заскрипіла бричка Степана — він їхав на сусідній хутор, надіючись, що тамтешня мавка виявиться ще красивішою за ту, що зі сну.

Український всесвіт продовжував свій вічний рух, тримаючись на пісні, доброму жарті та вмінні вчасно промовчати там, де магія вже все зробила за тебе.

КІНЕЦЬ