Він уже збирався зайти, коли жінка повернула голову. І усмішка зникла.
На вигляд їй було років сорок. Можливо, трохи більше. Темне волосся недбало зібране в пучок, під очима залягли тіні, на обличчі не було косметики. Звичайна сіра кофта, джинси, потерта шкіряна сумка на сусідньому стільці. Вона виглядала так, ніби останні кілька днів працювала без сну, а тепер її ще й змусили прийти на нараду у вихідний.
Жінка дивилася просто на Яра. Не крізь нього, не випадково. Вона помітила його ще до того, як він відчинив двері, і тепер спостерігала з таким виразом, наче давно чекала. Мор теж обернувся. Побачив Яра, усміхнувся й помахав рукою.
— О, Ярославе! Заходь! Я якраз про тебе розповідав!
Хлопець завмешкався на порозі. Відчуття від їх поглядів було дивним.
— Про мене?!
— Ну так. Що живу в тебе, що ти дуже відповідальний молодий чоловік, хоча іноді трохи нервовий. До речі, познайомся. Це...
— Я знаю, хто він, — перебила жінка. — бачу Долька вибирала на свій смак, маленька негідниця.
Голос у неї був низький, трохи хрипкий, із тією особливою втомою, яку Яр чув у лікарів після нічних чергувань. Вона відсунула чашку й подивилася на нього дуже уважно. Хмикнула.
— Сідай, Ярославе. Нам треба поговорити. Серйозно.
Яр сів на вільний стілець, хоча зовсім не збирався залишатися.
— Перепрошую, — почав він, переводячи погляд із жінки на Мора, — але звідки ви знаєте моє ім'я?
— Він розповів, — жінка кивнула на Смерть. — Досить докладно. Особливо про те, як ти вчора взяв його косу.
Мор винувато всміхнувся.
— Я просто згадав. До речі, ти чудово впорався, хлопче. Я їй саме пояснював, який ти молодець. І що я тобі неймовірно вдячний.
— Ви розповідали незнайомій жінці про косу?! — Яр мало не підскочив. — Про те, що я вчора робив?!
— Вона не зовсім незнайома, — обережно зауважив Мор. — так, кхм... Не зовсім.
Жінка повільно повернулася до нього.
— Не зовсім? Кажеш, ну-ну. — жінку явно злила ця розмова, її тон став їдким.
— Ну... ми давно знайомі. — Мор поперхнувся напоєм.
— Давно? — перепитала вона, і в її голосі з'явилося щось небезпечне. — Ти серйозно зараз сказав «давно»?
Мор невпевнено всміхнувся.
— Я мав на увазі...
— Я знаю, що ти мав на увазі, — перебила жінка. — І саме тому хочу почути, як ти це поясниш!
Яр дивився на них, поступово розуміючи, що потрапив у чужу сварку. Причому в таку, де краще не ставати між учасниками.
— Може, я піду? — обережно запропонував він.
— Сиди, — одночасно гаркнули обоє.
Яр слухняно сів рівніше.
Жінка потерла скроні, глибоко вдихнула й повернулася до нього.
— Мене звати Життя.
Яр кивнув, і мало не реготнув.
— Перепрошую?
— Життя, — повторила вона. — Так, саме те, про яке ти подумав. І ні, це не жарт. Так, Морчику, коханий? — патока в її голосі відчувалась небезпечною.
Хлопець повільно повернув голову і подивився на Мора. Той задоволено і ніяково кивнув.
— Бачиш? Я ж казав, що вона особлива.
Яр опустив голову на долоні.
— Тільки не кажіть, що ви познайомилися в Tinder.
— А де ж іще? — Мор здивовано підняв брову. — Дуже зручний застосунок. Я тобі вже пояснював.
Життя повільно повернулася до нього.
— Ти справді зареєструвався в Tinder?
Мор замовк.
— Ну... так. Чому, ні?
— Під ім'ям Мор?
— Так.
— І написав, що шукаєш приємну компанію без зайвих зобов'язань? Ти ж моє сонечко!
Яр відчув, як у нього починає сіпатися повіка.
Мор обережно відсунув чашку.
— Ти ж сама мені написала.
— Бо хотіла перевірити, чи це справді ти! — жінка ляснула долонею по столу так, що ложечки дзенькнули. — Я три дні тебе шукаю! Три дні, Море! А ти сидиш у ресторані, їси круасани й розповідаєш про свою відпустку!
Кілька відвідувачів обернулися. Офіціантка, яка саме несла каву до сусіднього столика, сповільнила крок.
Мор винувато розвів руками.
— Я ж не знав, що ти мене шукаєш. — він винувато опустив очі.
— А телефон для чого придумали?!
— У мене раніше не було телефона.
— Ти міг хоча б повідомити!
— Кому? — щиро здивувався Смерть. — Я ж не знав, що ти теж користуєшся Tinder.
Життя просто заплющила очі видихаючи.
А Яр раптом зрозумів, що йому щиро шкода когось більше, ніж себе.