Цукерка або життя

Розділ 24

  Уранці було тихо. Яр розплющив очі й кілька хвилин лежав, прислухаючись. Ніхто не сварився через крісло, не вимагав записати його поза чергою й не розпитував, чи можна знайти на тому світі домашніх тварин. Із вітальні не долинало хропіння, телевізор мовчав. Навіть сусідський пес, який зазвичай починав гавкати ще до сьомої, сьогодні кудись подів свій ентузіазм.

  Хлопець обережно сів на ліжку. Спина боліла так, ніби вчора він розвантажував вагони. На правій долоні залишилася червона смуга від держална коси, а пальці ніяк не хотіли нормально згинатися. Він спробував стиснути кулак, скривився й вирішив, що сьогодні нічого важчого за чашку не підніматиме.

  У коридорі пахло кавою. Це було дивно, бо Мор зазвичай прокидався пізніше й до кавоварки ставився з підозрою. Одного разу він уже спробував насипати зерна просто в резервуар для води, після чого Яр заборонив йому користуватися технікою без нагляду.

  На кухонному столі стояла чашка з недопитою кавою, поруч лежала розкрита пачка печива. На холодильнику висів аркуш із правилами проживання. Десятий пункт, написаний рукою Мора, хтось обвів червоним маркером і дописав унизу:

«Пункт 11. Не чіпати мої парфуми. Яр».

  Хлопець усміхнувся, але усмішка швидко зникла. Він зазирнув у вітальню.

  Диван був порожній. Ковдра акуратно складена, подушка лежала на місці. Чорна коса стояла біля балконних дверей, загорнута в стару ковдру. На журнальному столику залишилися окуляри, які Мор останнім часом носив для солідності, і телефон.

  Яр узяв його. Точніше, свій старий телефон, який учора нарешті віддав гостеві, аби той перестав користуватися його основним. Екран засвітився від дотику.

  Повідомлення від Тетяни. «Доброго ранку, Море. Я подумала над нашою розмовою. Може, спробуємо ще раз? Сьогодні о десятій у ресторані на площі Ринок. Тільки цього разу без жартів про тисячоліття, добре?»

  Яр перечитав повідомлення.

— Та ви реально божевільні...

  Він відкрив історію листування. Мор відповів о восьмій сімнадцять:

  «Із задоволенням. Обіцяю поводитися пристойно. І квітів цього разу буде непарна кількість».

  Яр повільно опустив телефон. Смерть знову пішов на побачення. Після всього, що сталося вчора. Після лікарень, напівпрозорих людей, нескінченних призначень і розмови, під час якої Мор уперше за кілька днів виглядав не веселим туристом, а справді виснаженою істотою, яка більше не могла виконувати свою роботу.

  Яр сів на диван. Хотілося розлютитися, але сил вистачило лише на довге зітхання. Він згадав учорашній вечір, гарячий чай із лимоном і тихе Морове «Мені ніхто ніколи не пропонував». На мить навіть стало шкода гостя. Потім Яр подивився на годинник і зрозумів, що вже десята двадцять.

— Ну все, — пробурмотів він, підводячись. — Зараз буде вам романтика.

  Дорогою до центру Яр устиг двічі пошкодувати, що взагалі встав із ліжка.

  Спочатку трамвай застряг на перехресті через автомобіль, припаркований просто на колії. Водійка вийшла з кабіни й так переконливо пояснила власникові машини, що думає про його інтелектуальні здібності, що пасажири навіть перестали обурюватися затримкою.

  Потім на зупинці до салону зайшов чоловік із величезним букетом хризантем. Квіти зайняли половину проходу, а одна з гілок увесь час лізла Ярові в обличчя. Хлопець відсунув її, отримав обурений погляд власника й подумав, що після вчорашнього дня його вже навряд чи можна здивувати.

  Помилився. Біля Ратуші зібрався натовп. Люди фотографувалися, сміялися, хтось роздавав листівки з написом «НОВА ЕРА ЛЮДСТВА». На площі стояла невелика сцена, з якої чоловік у білому костюмі переконував присутніх, що людство нарешті звільнилося від страху смерті й тепер може будувати справжнє майбутнє.

  Яр зупинився на кілька секунд, слухаючи промову.

— ...ми стоїмо на порозі найбільшого відкриття в історії! — вигукував чоловік, розмахуючи руками. — Смерть більше не має влади над нами!

— Та вона зараз пасту їсть, — пробурмотів Яр і рушив далі.

  Ресторан виявився невеликим закладом із великими вікнами, темними дерев'яними столиками й вазонами на підвіконнях. Над входом висіла вивіска з італійською назвою, яку Яр не зміг правильно прочитати з першого разу. Крізь скло він побачив Мора.

  Той сидів за столиком біля вікна в темно-синій сорочці, яку позичив у Яра, і щось захоплено розповідав жінці навпроти. На столі стояли дві чашки кави, тарілка з круасанами й невеликий букет із трьох червоних троянд.

  Яр мимоволі всміхнувся. Принаймні кількість квітів цього разу була правильною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше