Розділ 25. Ключ навпроти

Ключ від Микитової квартири лежав у моїй кишені третій день. Звичайний металевий ключ на дерев’яному брелоку, але я помічала його щоразу, коли сідала.

У середу він уже знадобився: я занесла котячий наповнювач, залишила Леопольда, поставила суп на плиту й замкнула двері. Одинадцять хвилин чистої логістики — так ми обоє це називали.

У п’ятницю Леопольд знову мав ночувати в Микити, а сам Микита вів захід у готелі й попередив, що повернеться пізно. Я завела кота, перевірила воду й уже збиралася йти додому.

Потім телефон показав повідомлення від Інни: термінову правку треба було віддати до ранку. Леопольд тим часом згорнувся в коробці «Текстиль» і заснув.

Я могла пройти шість кроків через коридор і працювати за власним столом, та замість цього зняла куртку.

Без господаря квартира вперше не видалася цілком чужою, і це було помітніше за ключ у кишені.

Квартира Микити була охайнішою, аніж я пам’ятала: більшість хаосу він просто складав у коробки. На столі лежали кабелі, блокнот, два зарядні пристрої й пачка стікерів. На спинці стільця — світла сорочка. На підвіконні сохли чотири паперові прапорці для дитячої програми.

Я написала:

«Кіт у тебе. Я ще трохи попрацюю тут, якщо ти не проти».

Відповідь з’явилася за хвилину.

«Не проти. У холодильнику є суп. Якщо голодна — бери».

Після середи це вже не могло вважатися чужою каструлею в абсолютно чужій кухні. Проте, коли за десять хвилин я гріла суп, сама собі не повірила.

Леопольд сидів на підлозі й дивився так, ніби особисто організував цей розвиток подій.

Цього разу суп виявився овочевим із куркою й надто великими шматками перцю. Я усміхнулася сама до себе, взяла ніж і порізала кілька прямо в тарілці.

Телефон засвітився знову.

«Захід затягується. Можу бути після одинадцятої. Не чекай».

Я написала «добре», поїла, вимила тарілку. Можна було йти.

Замість цього відкрила ноутбук, який принесла з собою, і сіла за стіл у вітальні. Удома Леопольд, швидше за все, ходив би по клавіатурі, а тут він просто спав, як маленьке пухнасте янголятко. Дивлячись на нього зараз, важко було повірити, що це створіння може інколи бути таким капосним.

Я працювала майже годину. Закінчила ескіз для авторки, відповіла Інні, зберегла файли. Потім помітила на краю столу знайому листівку з вокзалом, куплену на ринку. Вона лежала під прозорою пластиковою підставкою, наче Микита використовував її як закладку або просто не хотів загубити.

Поряд лежала роздруківка мапи з нашими руками — той кадр, перед яким Микита питав дозволу.

Я лише вирівняла край паперу й відсунула його від чашки. Перекладати чужі речі без господаря все ще здавалося недоречним.

Я закрила ноутбук.

О десятій сорок у замку повернувся ключ.

Микита зайшов, одночасно знімаючи гарнітуру з шиї. Побачив мої кеди в передпокої й зупинився.

— Ти ще тут.

— Очевидно.

— Я написав не чекати.

— Я не чекала. Працювала.

Він пройшов до вітальні. На ньому був темний костюм без краватки, а волосся трохи розтріпалося. Голос після годин роботи став нижчим.

— І суп з’їла?

— Частину.

— Як перець?

— Виправила.

— Це вторгнення у приватне життя.

— Твій перець сам благав про допомогу.

Микита кинув піджак на стілець і сів поруч зі мною на край дивана. Не поцілував відразу. Спочатку подивився на Леопольда, на мій ноутбук, на порожню чашку.

— Мені подобається, що ти тут, — сказав він.

Я опустила погляд на його руку. Відповідь про кота раптом прозвучала слабко.

— Це все через кота.

— Він постійно спить і не платить комунальні.

— Поки.

Микита усміхнувся й торкнувся моєї руки.

— Можна тебе поцілувати, чи ти зараз у режимі «я просто зайшла по корм»?

— Я вже з’їла твій суп. Формальності втрачено.

Він нахилився.

Поцілунок був теплий і втомлений. Микита пахнув парфумами, які використовував на роботу, і холодним повітрям із вулиці. Я провела пальцями по його шиї, відчула край гарнітури, що залишив червону смугу на шкірі біля вуха.

— Тобі болить? — спитала я.

— Що?

— Тут.

Я торкнулася сліду.

— Ні. Просто трохи натирає після кількох годин.

— Тоді треба інше кріплення.

— Це зараз твоя романтична реакція?

— Я турбуюся про твою шию.

— Відчуваю пристрасть.