Розділ 4. Будинок із характером

За першою валізою стояла друга, за другою — плаский ящик із написом «Капелюхи. Не ставити вертикально», а за ним виявився рулон декорації завдовжки майже з мене. Віра Павлівна складала речі на горищі за правилами, зрозумілими тільки їй. Ми переносили їх униз, звірялися зі списками й намагалися нічого не пошкодити в проході.

Микита працював швидко, але не бездумно. Перед тим як зрушити коробку, перевіряв дно, підпис і вагу, важкі речі не кидав. Та після сходів починалася проблема — він ставив принесене в найближчій вільній кімнаті, і вже за двадцять хвилин там утворилося три нерівних ряди.

— Тут «забрати», «продати» й «вирішити», — пояснила я. — Якщо змішати, доведеться переглядати все знову.

— На горищі мокнутиме за категоріями.

— Можна витратити десять секунд і поставити коробку на потрібний стікер.

Микита глянув на рожеві, жовті та сині аркуші, якими я позначила підлогу.

— Де категорія «врятувати від дощу, а завтра розібратися»?

Довелося додати зелену.

Перший грім прокотився над садом, коли горище вже звільнилося наполовину. Краплі забарабанили по даху щільніше, а світло в коридорі мигнуло. Микита піднявся до димоходу й покликав мене. По темній смузі на дошках повільно сповзала вода.

Ми підставили старий металевий таз, відсунули килими та накрили плівкою ящики, які не встигли винести. Микита подзвонив покрівельникові. Розмова тривала хвилини три: без зайвих умовлянь, із точними розмірами та відповідями про доступ. Майстер пообіцяв приїхати зранку, якщо дощ ослабне.

— Унизу теж треба перевірити, — сказав Микита, ховаючи телефон у кишеню. — Вода може йти перекриттям не там, де видно зверху.

Плями проступили в обох спальнях. І нього тонка волога лінія тягнулася від кута до карниза, а на наволочку вже впало кілька крапель. Моя поки просто мокріла.

— Перенесемо матраци до вітальні, — вирішила я.

— Я ляжу на дивані. Вам не заважатиму.

— Диван коротший за вас сантиметрів на тридцять. Матрац поміститься біля стіни.

Він подивився на мене з легкою підозрою.

— Ви завжди визначаєте довжину людей відносно меблів?

— Тільки коли вони пропонують дурний план.

Ми зняли постіль і поставили матрац ребром у коридорі. Поки Микита витягував каркас із-під ліжка, я принесла рушники, витерла підвіконня й відсунула невеликий комод. Усередині лежали листівки, старі ґудзики та кілька десятків програмок із театру. Викидати їх, звісно, ніхто не збирався. Я закрила шухляду й наклеїла жовтий стікер.

— Залишаємо? — запитав Микита.

— Питаємо Віру Павлівну.

— Якщо питати про кожен ґудзик, покупці встигнуть виростити тут онуків.

— Можемо сфотографувати все одним кадром.

— Оце вже схоже на компроміс.

Він виніс матрац у вітальню, а я повернулася до дальньої кімнати. Серед зелених коробок стояли дві рами без скла. На звороті однієї олівцем було написано «В. Литвиненко, третій курс». Всередині зберігався малюнок костюма — жіноча сукня кольору стиглої сливи, з високим коміром і тонкими срібними гілками на рукавах. Папір пожовтів, але лінії залишилися впевненими.

Микита став поруч, витираючи долоні об джинси.

— Цю ви точно не дозволите спалити.

— Ви знали, що вона так малювала?

— Бачив ескізи. Не розумів, де закінчується сукня й починається технічне завдання.

Я показала на короткі нотатки біля рукава: тканина, кількість деталей, спосіб кріплення.

— Тут усе дуже практично. Просто красиво подано.

— Значить, ви з нею однакові.

— Чому?

— Обидві спершу бачите, що річ гарна, а потім шукаєте, на який стікер її поставити.

Я хотіла заперечити, але він уже взяв раму за краї й відніс до жовтої зони. Обережно, лицьовим боком до стіни, щоб не зачепити папір.

До восьмої дощ не припинився. Ми розігріли суп, залишений Вірою Павлівною в морозильнику, нарізали хліб і повечеряли на кухні. Леопольд сидів між нашими стільцями, по черзі дивився в очі кожному й отримав рівно дві маленькі скибочки вареної курки — за попередньою домовленістю.

— А ви казали, що він погано підтримує правила, — зауважив Микита.

— Він нічого не підтримує. Це ми навчилися рахувати.

Після вечері Микита знову пішов до ґанку. Я знайшла його надворі з викруткою та ліхтарем. Дощ уже перейшов у рівний дрібний шум, під дахом було сухо.

— Ви зараз серйозно ремонтуєте перила?

— Перевіряю, чи досить підтягнути кріплення. Завтра буде майстер по даху, не хочу витрачати ранок ще й на це.

— Ми з ранку нікуди не поспішаємо.

— Саме тому можна закінчити раніше.

А от я б спершу склала послідовність роботи й тільки тоді бралася за викрутку, тоді як Микита вже крутив наступний шуруп. Банку з рештою поставив просто на сходинку, де я мало не зачепила її ногою.