Розділ 1. Скільки ти коштуєш?

Ну що ж, привіт.

Так, ви не помилилися. Наша з вами історія починається саме звідси — з камери в'язниці. Звучить як дешеве кіношне кліше, чи не так? Старі, потерті стіни, запах вогкості, хлорки та відчаю, вузьке ліжко, від якого болить спина, і рівні, монотонні кроки наглядача в коридорі. Але не поспішайте закочувати очі. Ви ж не думаєте, що зараз почнуться сльозливі історії про те, що мене підставили, що система помилилася, і що я насправді «невинна овечка», яка випадково опинилася не в тому місці і не в той час?

О, ні. Я винна. Більше того — я пишаюся кожним своїм шедевром.

Вони називають мене чудовиськом. Психопаткою. Серійною вбивцею, позбавленою емпатії. Журналісти змагаються в гучності заголовків, а криміналісти пишуть про мене наукові статті. Але всі вони помиляються в головному: я не м'ясник. Я — оцінювач.

Ви коли-небудь замислювалися, скільки насправді коштує ваше життя? Ні, я не про ці філософські, солодкі балачки про «безцінність людської душі», які так люблять розводити на телевізійних шоу. Я питаю цілком буквально. Що ви готові віддати, коли холодне лезо притискається до вашої шиї, а в очах людини навпроти — абсолютна, крижана порожнеча?

Що ви покладете на стіл торгів? Свій золотий «Rolex»? Паролі від криптогаманців? Бабусину реліквію, яку зберігали як зіницю ока? А може, ви готові продати найближчих друзів, підставити колегу чи зізнатися у найогидніших гріхах, про які не знає навіть ваш психотерапевт?

Повірте моєму досвіду: коли справа доходить до виживання, спадають усі маски. Успішні бізнесмени, ідеальні дружини, амбітні студенти і навіть ті, кому, здавалося б, нічого втрачати — всі вони в цю мить перетворюються на жалюгідних торгашів. Вони вивертають власне життя навиворіт, благають, плачуть, зраджують свої принципи, аби купити собі ще хоча б один вдих. І знаєте що? Спостерігати за цим аукціоном відчаю було найвищою насолодою.

Найкумедніше те, що мені абсолютно не потрібні були їхні гроші. Серйозно. На моєму закритому банківському рахунку лежать мільйони. Це спадок моєї ідеальної, вилизаної до блиску, але наскрізь гнилої і лицемірної родини. Я не доторкнулася до цих грошей і ніколи не доторкнуся. Мене нудить від самої думки про них.

Замість того, щоб жити в пентхаусі і пити шампанське на сніданок, я роками знімала крихітну, смердючу квартирку на околиці міста. Я носила розтягнуті, запрані светри з секонд-хенду, ховала волосся під безформною шапкою і навмисно сутулилася. Поліція мого району чудово мене знала. Для них я була «тією дивною, брудною дівчиною», яка час від часу краде дешеві консерви в супермаркеті, блукає вулицями без діла або їздить зайцем у трамваї.

Вони дивилися на мої згризені нігті, на моє вічно втомлене обличчя з порожнім поглядом і бачили лише маргіналку. Сміття під ногами. Ніхто з цих самовпевнених детективів у дорогих костюмах фізично не міг би уявити, що ця жалюгідна злодюжка-невдаха здатна розробити план ідеального вбивства. Це була моя геніальна ілюзія. Моя броня з бруду та злиднів.

Саме ця маска невидимості дозволяла мені влаштовувати мої ексклюзивні торги. Я обирала їх ретельно. Я дивилася, як багатії розкидаються грошима, думаючи, що вони боги. Я бачила, як бідняки готові перегризти горло сусіду за копійку. Я спостерігала за так званим середнім класом, який ховався за фасадом моралі. І я вирішила перевірити їх усіх. Я хотіла дізнатися, який у них реальний цінник, коли обсипається вся ця соціальна мішура.

І я дізнавалася. Раз за разом.

Але, як бачите, мій останній аукціон пішов не за планом. Той хлопець... Він став аномалією в моїй ідеальній статистиці. Він зламав мою систему, і саме через нього я зараз милуюся ґратами на вікнах. Проте, я не шкодую. Це був необхідний урок.

Тож сідайте зручніше. У нас попереду багато часу до відбою. Я зніму всі замки зі своєї пам'яті і покажу вам, з чого почалися мої торги. Я проведу вас кожним колом свого особистого пекла і раю. І хто знає, можливо, до кінця цієї історії ви самі, дивлячись у дзеркало, почнете тихо прицінюватися до власного життя.