Ціна життя з коробку цукерок

Ціна життя з коробку цукерок

- Я вагітна. - звернулася я до свого чоловіка.

Він байдуже на мене подивився.

- Що мені робити? - перепитала я.

- Що хочеш, те й роби. - сухо відповів він.

У нас була вже перша дитина, на яку усі чекали, як чекає більшість свою першу дитину. Багато фотографій сина, зроблених моїм чоловіком, свідчать, наскільки він хотів цю дитину. А потім у нас пішло щось не так. І моя несподівана крихітка у моєму животі стала нікому не потрібною. Життя цієї дитини вирішувалося вже по-іншому, ніж вістка про вагітність першою дитиною.

- Доню, що з тобою? - запитала моя мати, коли я увійшла у її кімнату.

- Я вагітна. А він не хоче цю дитину.

- Нічого. В мене є знайома лікарка. Вона все зробить добре.

Заздалегідь моя мати домовилася з лікарем та подарувала їй, щоб вбити мою дитину, коробку цукерок, про яку потім іноді нагадувала мені та й про сам аборт, який планувався.

- Ольга Хмарна? - запитала медикиня, коли відкрила двері у операційну.

Я сиділа у черзі в коридорі.

- Я... я... я трохи подумаю. Ви проходьте вперед. Я вас пропускаю. - запропонувала я.

Жінка, яка була за мною, пішла в операційну.

Через півгодини жінку вивезли.

Мене покликали знов.

Я знов пропустила чергу.

І так декілька разів.

У голові було стільки думок: "А що, якщо дівчинка? Будо тоді хлопчик та донька. Це ж добре, коли дві дитини. Народи для себе, як порадила подруга. Боже! Що мені робити".

- Я не буду. Я хочу народити. - з такими словами я піднялася та пішла.

Через тридцять дев'ять років.

- Донечко, вітаю тебе з днем народження. Ми з татом тебе дуже любимо. Бажаємо тобі здоров'я, терпіння, щоб тебе твій синочок слухався. Ми вас дуже любимо. Ми заради вас живемо. -  привітала мене мама.

- Зореславо, з днем народження, доню! - почувся голос тата у слухавці. - Щастя тобі! Хай тебе Олександр слухається. Здоров'я тобі, щоб виростити нашого онука. Ви у нас - найголовніше.