Лежу і дивлюсь в стелю. Не можу заснути, знаючи, що у кімнаті навпроти лежить та, біля якої я хочу зараз бути. Встаю і прямую до дверей. Зупиняюсь перед ними і повертаюсь назад у ліжко, можливо, вона не хоче першу ніч спати разом. Але і я не можу заснути без неї. Встаю ще раз. Підходжу до дверей відчиняю їх. Просуваю голову у темний коридор і прислухаюсь. Тишина панує у всьому будинку. На пальчиках підходжу до її дверей і повільно їх прочиняю, щоб не розбудити дівчину.
- Хто це? – лунає її тихий голос.
- Це я, - кажу спокійно і проходжу у кімнату.
Вероніка спирається на лікті і мовчить. Відчуваю, як у темній кімнаті вона дивиться на мене своїми карими очима.
Я завжди впевнений, але зараз у повній темноті, я не знаю, що мені робити. Стою і дивлюсь на її темний силует.
- Ти будеш там і так дальше стояти? – запитується Вероніка.
Повільно підходжу до її ліжка і лягаю біля неї. Приємний запах кокосу вбивається у ніздрі.
Вероніка підсувається ближче, обіймаю її маленьке худеньке тіло. І одразу мені стає добре і затишно.
Мої очі закриваються і я засинаю.
Прокидаюсь і, як завжди, потягуюсь і намацую рукою ліжко, знаю, що біля мене має бути Вероніка. Але знову пусто. Я вже не так хвилююсь, знаю точно, що вона у цьому домі. І я не прогадав.
Двері відчиняються і дівчина обернута у білий махровий рушничок заходить у кімнату.
Дивлюсь на неї і широко усміхаюсь.
- Ходи до мене, - простягаю їй руку. Хочу затягнути її назад у ліжко.
- У мене багато справ, - різко відповідає вона, обертається спиною до мене і починає переодягатись.
Мовчу, спостерігаю за нею.
- Вероніко.
Вона не реагує. Заплітає високо хвіст.
- Вероніко, - повторюю ще раз.
Дівчина повертає обличчя в мою сторону.
- Що сталось ?
- Нічого, все добре, - якось не переконливо каже вона. – У мене просто багато справ, от і все. І в тебе їх не менше, - натягую усмішку.
- Ти знаєш які у мене справи?
- Можу здогадуватись, - дівчина складає одяг у шафу.
- Справді?
- Клуб сам не зробиться.
І тут вона має рацію. В мене і справді дуже багато роботи з новим клубом, а ще й, в додачу, треба заглянути у існуючий. А то щось уже давненько я у ньому не був. Знаю, що він функціонує нормально, навіть дуже добре. Але потрібно прийти і усе перевірити.
- А може ти трішки полежиш біля мене? – пропоную я.
- Микола, у мене справді багато справ.
Розумію, що сперечатись із нею немає сенсу. Вероніка і так зробить по своєму.
- Можеш лежати тут, я тебе не виганяю.
- Якщо не ти будеш біля мене, то твоя подушка. Можеш починати ревнувати.
Дівчина починає сміятись і з усмішкою виходить з кімнати.
А я справді обіймаю її подушку і вдихаю запах кокосу. Лежу так ще декілька хвилинок, встаю і починаю вмиватись і переодягатись. Вероніка, як завжди, має рацію, справ у мене багато.
Уже одягнутий спускаюсь по сходах і натрапляю на маму.
- Ти не на роботі? – запитуюсь одразу ж я, здивований тим, що вона вдома.
- Ні, - усміхається вона. – Вирішила взяти декілька вихідних.
- Ти себе нормально почуваєш? – дивлюсь на її трохи бліде і втомлене обличчя.
- Так, тільки не виспалась трішки. А ти куди?
- Їду щось вирішувати з клубом в Тернополі.
- Ти їдеш аж в Тернопіль?
- Так, я вчора там також був.
- То на декілька годинок і вернусь в Івано-Франківськ. Тільки ще загляну в «Passage» тому буду пізно.
- Тобто заглянеш? – насторожується мама.
- Подивлюсь, як працює персонал, документи там всякі і різні такі нюанси.
- То ти не будеш пити з друзями? – акуратно запитується вона.
- Мам, звісно, що ні. Я не хочу посваритись з Веронікою. Хоча, вона би нічого мені не сказала, але однаково не хочу. Я краще прийду раніше і займусь з нею сексом, - починаю сміятись я.
І получаю легенького стусана від мами.
- Ти не міняєшся, - сміється мама.
- Впевнена?
- Ну трішки змінився. Став більше думати і мені це подобається. Можу залишити тебе у надійних руках.
- Тобто залишити? – не розумію її слів. – Ти кудись зібралась?
- Рано чи пізно я помру і буду спокійна, якщо біля тебе буде така дівчина як Вероніка.
- Мамо, що ти таке говориш!? Ти ще будеш жити і жити. Ще внуків маєш бавити і правнуків.
- Звісно, - якось дивно відповідає вона.
- Ну гаразд, я поїхав.
- Щасливої дороги! – кидає мама наостанок.
- Дякую, - зачиняю за собою двері.
#2719 в Любовні романи
#1320 в Сучасний любовний роман
підліткові проблеми, підлітки кохання дружба батьки, кохання і доля
Відредаговано: 05.02.2022