Розділ 28

Радіон

Я не міг заснути… У голові крутилася просто-таки сотня й одна думка. Я дістав ноутбук, спробувавши зайнятися роботою, але голова відмовлялася працювати. Зрештою я зайшов до кімнати Андріана. Вони з Ізабеллою спали в обіймах, і я не стримав власної посмішки — це було якось настільки мило…

Я підійшов ближче й легко торкнувся лоба хлопця. Він, на щастя, не був таким гарячим, як раніше, тому я з полегшенням видихнув і поправив ковдру. Ізабелла щось пробурмотіла уві сні, і я затримав руку біля її щоки. Було дике бажання торкнутися — руки палали, а від однієї тільки думки, що можу торкнутися її, її шкіри чи волосся… Господи, здавалося, я тут-таки впаду тільки в передчутті цього.

Я легко торкнувся її волосся й затамував подих. Настільки приємного відчуття я не… відчував, здавалося, цілу вічність.

— Що ти робиш? — пробурмотіла дівчина, і я відсмикнув руку.

— Пір’їна… з подушки була в тебе на волоссі, — прошепотів я, вирівнюючись.

Дівчина видихнула, її очі були заплющені, і я врешті покрокував до виходу.

Цілу ніч я просидів на балконі, періодично заглядаючи в кімнату Андріана й поправляючи ковдру. Ближче до ранку я почав думати про те, що мені немає на кого залишити хлопця. Урешті я написав сестрі, і вона, на щастя, пообіцяла приїхати.

На годиннику була тільки п’ята година, коли я повернувся на кухню й став готувати якийсь сніданок. Знайшов у шафі упаковку гречки. Я не закуповував продукти, тому не мав поняття, що в цій квартирі є. Усіма справами по факту займалася Таміла, хоча вона вічно й бурмотіла про те, що їй усе одно.

— Доброго ранку, — почув я голос позаду й ледь повернув голову, помітивши Ізабеллу.

— Доброго, — відповів я. — Будеш каву?

— Ні, дякую. Я одразу поїду…

— Я попросив Лілі приїхати, вона скоро буде. Можливо… залишишся поснідати?

Дівчина нахмурила брови. Вона глянула за вікно, де падав дощ, і врешті важко видихнула.

— Я можу скористатися твоєю ванною?

Я кивнув головою.

— Так, звичайно ж. Після сніданку я завезу тебе додому, щоб ти переодягнулася.

Дівчина кивнула головою.

— Гаразд.

Вона покрокувала до ванної кімнати, а я продовжив помішувати вже готову гречку, у котру додав посмажене куряче філе та кукурудзу. Власне, не був упевнений, що це ідеальний сніданок, але моя голова не варила від слова «взагалі».

У вхідні двері подзвонили, і я покрокував відчиняти.

— Привіт, — сказала сестра.

Я посміхнувся.

— Дякую, що приїхала.

Лілі кивнула, заходячи всередину й знімаючи пальто.

— На вулиці така злива, просто жах.

Ми зайшли на кухню.

— Що з Андріаном? Щось серйозне? Варто було сказати швидше, я б приїхала…

— Лікар казав, що звичайна застуда. Ти вчора була на роботі, я не хотів тебе смикати. Та й… у тебе свої ж діти.

— Даміан казав, що ти вчора привозив…

— Олесі сподобалися іграшки? — спитав я, помітивши, що Ізабелла вийшла з ванної.

Сестра кинула погляд назад і завмерла.

— Ізі? — спитала вона здивовано.

— Привіт, — відказала дівчина, посміхаючись.

Сестра закричала, але я миттю прикрив їй рот.

— Ти розбудиш Андріана, — сказав я, коли сестра кинулася до Ізабелли, обіймаючи ту.

— Я не вірю власним очам! — сказала вона.

Я похитав головою, дивуючись дитячій радості сестри. Хоча… сказати чесно, коли я вперше побачив Ізабеллу, у мене також було дике бажання її обійняти й не відпускати.

— Я гляну ще до Андріана, а тоді приєднаюся до вас, — сказала Ізабелла.

Сестра закивала головою. Щойно дівчина зайшла до кімнати хлопця, сестра кинула на мене погляд. Я випередив її запитання:

— Так, я її знайшов. І так, вона нічого не знає.

— А тест? — спитала сестра.

— Це просто моє припущення. Тому не згадуй про нього, гаразд?

Лілі закивала головою, а тоді штовхнула мене в плече.

— Не вірю, що ти все ж знайшов її. Ви живете разом?

— Хотілося б… але ні, — відказав я. — У Андріана температура не спадала, тому вона, власне, тут.

Сестра хитнула головою, а тоді потерла долоні.

— Так-с, що ти тут у нас приготував?

Лілі підійшла до каструлі, і я посміхнувся, коли вона підморгнула мені.

— Запропонуєш сніданок? Чи мені самій?

— Сідай за стіл, — відказав я, посміхаючись. — Тобі каву чи чай?

— Каву.

Дівчина сіла за стіл. За кілька секунд із кімнати Андріана вийшла Ізабелла. Я взяв тарілки з шафи й став набирати сніданок. Невдовзі ми втрьох сиділи за столом і снідали. Лілі й Ізабелла без упину говорили. Я й подумати не міг, що вони такі… близькі?

— Я тобі дзвонила, коли цей осел розлучився з тобою, — сказала врешті сестра, тягнучись до чашки. — Але ти, схоже, змінила номер?

Ізабелла прикусила губу.

— Я заблокувала тебе… Не хотіла ні з ким спілкуватися.

Сестра важко видихнула. Я взяв свій телефон.

— На дорогах затори, — сказав я. — Схоже, ми не встигнемо заїхати до тебе додому.

Ізабелла кинула на мене погляд.

— Що тоді робити? Я не можу поїхати в цьому светрі, — сказала дівчина.

— Візьми його сорочку, — сказала сестра. — Я б запропонувала речі Таміли, але боюся, стервозний характер цієї особистості переноситься через дотик.

Я закотив очі на слова сестри. Їй не подобалася Таміла. Попри те, що Лілі знала всю правду, вона досі вважала, що мені не варто було одружуватися, а просто матеріально підтримувати жінку та Андріана.

— Та ні… Думаю, один день я переживу, — сказала Ізабелла.