Розділ 18

Нагадую вам про телеграм канал, а також про те, наскільки мені важливо бачити те, як ваше зацікавлення книгою зростає (це можна висловити у виді своїх зірочок🥸). Всім гарного прочитання♥️

Радіон
 

Я втомлено сів у крісло у власному кабінеті й відкинувся на спинку. Не думав, що принести якісь там 6 коробок буде настільки важко. Напевно, мені час повертатися до спорту, бо моя задишка не на жарт лякає.

Я повернув голову вбік, розглядаючи, як Ізабелла ходить кабінетом, спаковуючи речі. Здається, вона навмисно робить це так повільно, щоб не допомагати мені.

Ці кілька днів без неї в офісі здавалися... дивними. Я вже за звичкою кидав погляд за скло, але її там, звичайно ж, не було.

Я покрутився на кріслі, опісля врешті піднявся і вирішив пакувати хоча б щось. Мій погляд впав на папки, котрі були на полиці, і я потягнувся, розуміючи, що Ізабелла туди точно не дістане.

Я встиг спакувати всі теки з однієї шафи, залишилася тільки інша та речі зі столу. У двері постукали, і я повернувся, коли вони відчинилися й Ізабелла зайшла всередину.

— Бачу, вам вже і не потрібна моя допомога, — сказала дівчина, оглядаючись.

Я похитав головою:

— Звичайно ж, потрібна. До того ж ми повинні перевезти всі коробки до нового офісу.

Брови дівчини нахмурилися:

— Кожен може самостійно це зробити.

Я похитав головою:

— У кожного по кілька коробок. І не в усіх є транспорт.

Дівчина натягнуто посміхнулася і все ж підійшла ближче, беручи одну з вільних коробок.

— Який же ви турботливий начальник.

Я кивнув головою:

— Звичайно ж.

Ізабелла підійшла до шафи й почала виймати всі речі звідти, складаючи спочатку книги та теки. Я ж сперся на свій стіл і прикусив губу.

— Ти обдурила мене.

Дівчина на секунду завмерла. Мені було цікаво спостерігати здалеку за її реакцією. Зараз, розуміючи, що вона просто-таки розвела мене, було цікаво, що ж іще вона може вигадати.

— Не розумію, — сказала Ізабелла, ставлячи теку в коробку і закриваючи її. Вона нахилилася, але я відштовхнувся від столу, підходячи і не дозволяючи їй взяти коробку. Натомість поставив її до інших двох на підлозі біля дверей і простягнув Ізабеллі вільну.

— Справді? Знаєш, я... поцікавився твоїм життям, — Ізабелла почала складати якісь кубки-нагороди в коробку, і я схилив голову. — Ти не була одружена за ці сім років...

Я бачив, як вона ледь прикусила свою губу, а опісля хитнула головою.

— Я вирішила, що офіційний шлюб це... це нічого особливого. Навіщо ж це? Просто папір.

Я ледь посміхнувся.

— Хочеш сказати, що наше... одруження нічого не означало для тебе?

— Наше одруження було несправжнім, — відказала дівчина. — І ти не маєш права казати мені, що це для мене воно нічого не означало. Ти розірвав його. Розлучився, навіть не глянувши на мене. Просто зник. У суд твій адвокат прийшов узагалі. То як ти можеш зараз казати, що для мене одруження нічого не означало?

Дівчина дещо обуреніше кинула наступну статуетку в коробку і кинула на мене швидкий погляд.

— Вважаєш, наше одруження було несправжнім?

— А як тоді, — Ізабелла повернулася до мене, кинувши чергову статуетку в коробку, — пояснити те, що ти навіть не знайшов якогось мінімального... благородства, щоб сказати мені про розлучення особисто? Ти надіслав мені смс, Радіоне. Есемес! Твій охоронець дав сумку з грошима і сказав забиратися.

— Ти казала, що тобі потрібне нормальне життя, — перебив я. — Ти могла й не їхати, якби не хотіла!

— А ти міг і змінитися, якби хотів! Я заради тебе... я пробачила тобі вбивство батька. Тому що ти став для мене всім. Я полюбила тебе. Але дуже сильно помилилася.

Вона резко повернулася назад до шафи, беручи чергову статуетку.

— Діти... діти, котрі були в кінотеатрі, — вони від мене?
 

Почувся гучний стукіт, а водночас із цим Ізабелла закричала. Я миттю кинувся до неї. Великий чортовий кубок впав їй на ногу. Я миттю присів, забираючи його, і взяв дівчину під руку, але вона відсмикнула свою долоню.

— Не торкайся ти мене, — сказала вона розлючено. — А діти... скільки разів вже тобі казати: не твої вони. Чув? Приїхавши сюди, я в першу ж ніч переспала з якимось хлопцем у готелі, куди в'їхала. Тому перестань навіть на секунду думати, що вони могли бути твоїми!

— Ти не переспала б із якимось першим-ліпшим, — обурився я.

— Але я це зробила. Я була зла на тебе і переспала з ним. Думаєш, тільки тобі можна робити все, що захочеш? А от і ні!

Я починав скаженіти. Чорт, але ж можна запросто перевірити записи, чи не так? Я обурено видихнув, а на очі дівчини набігли сльози, коли вона спробувала ступити крок.

— Зачекай, — сказав я розлючено і взяв дівчину на руки.

— Що ти робиш? — обурилася вона, але вже не настільки злісно.

— Аптечка в їдальні? — спитав я.

Вона похитала головою.

— Чудово, — сказав я і покрокував з дівчиною до виходу з кабінету.

— Ні! Ти не можеш мене туди принести. Це буде принизливо, — сказала дівчина, але на її очах знову з'явилися сльози, коли вона спробувала поворухнути своєю стопою.

— Чому?

— Ти уявляєш, що подумають інші, коли ти мене на руках занесеш в їдальню?

Я обурено видихнув і розвернувся:

— Гаразд, я принесу аптечку, а ти почекаєш тут. Але просто сиди.

Я поставив дівчину на свій стіл, відсунувши ноутбук. Вона схлипнула, а я торкнувся щік Ізабелли своїми руками.

— Я думаю, що там нічого страшного, чуєш? Зараз принесу мазь, ми тобі її нанесемо — і все минеться. Ти ж мені віриш?

Ізабелла ледь кивнула головою. Я не стримався і потягнувся вперед, поцілувавши її в лоб. Опісля обережно витер сльози зі щік.

— Я скоро, — сказав я, крокуючи до дверей, і швидким кроком мені вдалося дійти до їдальні. Тут і справді зараз було людно. Я запитав Гната про аптечку, і той дістав мені її з нижньої полиці.