Розділ 10

Посилання на телеграм канал є розміщеним в моєму останньому блозі  (тут не можна вставити силку) або ж шукайте його за назвою: MG_Drafts

Радіон
Я покрутив ключ у замку і натиснув на педаль газу, одразу після чого машина рушила.
— Ти назвав мене татом, — раптом згадав я і глянув на Андріана в дзеркалі заднього виду.
Хлопчик опустив погляд і почав перебирати пальчики. Ідея поїхати до торгового центру з'явилася нізвідки. Вранці Таміла погано почувалася — через її онкологію це ставалося дедалі частіше. Андріан сидів у вітальні, гортаючи книгу. Він відмовився їсти яєшню, котру я приготував, як і робити взагалі будь-що. Мені просто стало шкода дитину, через що я запропонував поїхати в ТЦ, щоб купити приладдя до школи. Він спочатку не був у захваті від цієї ідеї, але врешті мені вдалося його розвеселити. Мене лякало, що я вже понад рік роблю це без... звичного раніше відчуття обов'язку перед Стасом. Я робив це тільки тому, що справді хотів. Можливо, тут і немає нічого такого, але все ж Андріан — не мій син, і я не повинен про нього піклуватися аж настільки.
— Ти злишся? — прошепотів він.
Я похитав головою.
— Я не злюся, просто... ти раніше ніколи так не робив. І ти знаєш, що я не...
— Я знаю, що ти не мій тато, — перебив він ображено. — Ти повторюєш це завжди. Як і мама. Але Лео... він має батьків. А в мене немає нікого.
Я важко видихнув, а тоді похитав головою.
— Як це немає, Андріане? В тебе є мама.
— А ти?
— І я також. Ти знаєш, що я завжди готовий тобі допомогти. І піклуватися про тебе також буду завжди.
Андріан похитав головою.
— Мама останній тиждень тільки кричить. Вона мені нічого не дозволяє і весь час зла. Ти також зник був на рік, залишивши мене з нею.
Я зупинив машину, коли помітив парковку, та одразу повернувся до Андріана.
— Андріане, ти не маленький. Повинен розуміти, що в мене є бізнес і справи. Я не можу весь час бути поруч із вами, малий. Але сьогодні я з тобою цілий день, хіба це нічого не означає? А мама... вона також любить тебе. Я впевнений у цьому.
Андріан похитав головою.
— Вона скоро помре. Як і тато. Тоді ти віддаси мене в дитячий будинок і я залишуся сам.
— Хто тобі таку дурню сказав? — не стримався я.
— Мама...
Я похитав головою і важко видихнув. Я вагався, але все ж вийшов з машини та обійшов її, відчиняючи задні дверцята і сідаючи біля хлопця.
— Я не віддам тебе в жоден дитячий будинок. Я пообіцяв твоєму татові, що завжди піклуватимуся про тебе. І про твою маму. Хіба я можу порушити обіцянку?
— Якщо ти її порушиш, нічого не станеться...
— Але я її не порушу. Чув? Тільки... не називай мене більше татом, гаразд? Я не Стас. І я не хочу його замінити. Я просто... просто піклуюся про вас. Гаразд?
Андріан врешті кивнув головою, а я глибоко вдихнув, простягнув руку й обійняв хлопця.
— Ти не сам, — прошепотів я, і малий знову кивнув.
Невдовзі я повернувся за кермо, і всю дорогу додому, що залишилася, ми слухали радіо.
— Куди ти його забрав? — одразу, коли я відімкнув двері, сказала обурено Таміла.
Я закотив очі й підштовхнув Андріана в квартиру, адже малий застиг на порозі, помітно лякаючись матері.
— Піди до себе в кімнату, — сказав малому, і той кивнув головою.
— Ні! — сказала одразу Таміла.
Я похитав головою.
— Андріане, піди в кімнату, — повторив я вже розлюченіше, дивлячись попри це на Тамілу.
Хлопець пішов. Я ж зачекав, поки двері за ним зачиняться, і тільки тоді глянув розлючено на Тамілу.
— Навіщо ти вбиваєш йому в голову всяку дурню? Навіщо розповідаєш про те, що помреш? Навіщо ти кажеш восьмирічній дитині, що він залишиться сам, а я здам його в дитбудинок? Чому вічно акцентуєш на тому, що його батько мертвий? Для чого, Таміло?
Здається, я вже просто кипів від злості на цю жінку. Гаразд, Андріан не мій син, і я в його вихованні ніхто, але... чорт.
— Не вдавай, ніби тобі не похрін на нього. Нехай звикає, що світ жорстокий. І нехай звикає, що на тебе ніколи не можна буде покластися.
Я важко видихнув і похитав головою, а тоді пройшов далі до кухні й дістав з холодильника пляшку з водою.
— Стас помер через тебе. Якби не ти, то в Андріана був би батько, а в мене чоловік.
Я похитав головою.
— Якщо ти так сильно кохала Стаса, навіщо так поводишся з вашим спільним сином зараз? Тобі взагалі його не шкода? Він ще дитина.
Жінка хмикнула.
— Варто було думати, що в Стаса є син, коли ти потягнув його з собою. Він помер через тебе! 
 — Думаєш, мені легко? — не стримався я, —  Чи я щасливий, що все саме так сталося? Я відмовився від дівчини, а зараз вона має іншу сім'ю і каже, що ті моменти, коли ми були разом, — це помилка. Я втратив свої склади й бізнес. Після того як мафія розпалася, винним, звісно ж, зробили мене! Чорт, Таміло. Ти так говориш про все це наче я не пам'ятаю цього. І наче я справді хотів цього! Перестань це робити. Я допоміг тобі. Шлюб не входив у мої плани, але я одружився з тобою, щоб отримати опіку над Андріаном і щоб ти могла жити разом із ним. Тому перестань нарешті. І не смій ще коли-небудь згадувати про те, що я винен у смерті Стаса. Я про це і так прекрасно пам'ятаю. Кожного божого дня. Достатньо вже!
Я різко повернувся та покрокував до балкона, де, відчиняючи двері, ледь не виламав їх. Усередині мене вирувала така злість! Я заплющив очі, намагаючись заспокоїти власні емоції, але це ставало важко. Я не був таким раніше. Мені було абсолютно все одно на людей навколо, на їхні емоції, біль чи проблеми. Мені було легко залишатися байдужим до всього навкруги. А зараз...

«Я змогла переступити через те, що відчувала до тебе. Я щаслива, що змогла це зробити. Бо бути з тобою тоді — це була помилка. І мої почуття до тебе — також помилка. І взагалі. Ти — це одна. Велика. Жирна. Помилка. Котра сталася в моєму житті!»

Я повернувся спиною до перил і розплющив очі, дивлячись у власне відображення в склі. Слова Ізабелли... Я не хотів визнавати, але їй насправді вдалося вдарити мене сильніше за будь-яку кулю. В неї сім'я... Сім'я! І вона без мене. В неї двоє дітей... Чорт, її син — це просто копія дівчини. І він... він від цього її Сарафана чи як його там.
Я похитав головою, не розуміючи, навіщо ідіотському життю настільки сильно знущатися з мене. Напевно, клята справедливість все ж існує, і все погане, що я зробив іншим, зараз поверталося мені в іншій подобі... І це, бляха, боляче. Я не стримав смішка.