Розділ 4

Ізабелла 

Я крутила олівець між своїх пальців та гортала стрічку новин. Так нудно мені в житті, напевно, не було! Я просто сиділа у власному кабінеті, нічого не роблячи. А це було дивно і незвично. Гліб написав мені, що вже вдома, поміряв Леонові температуру та дав ліки. Мені ж було максимально нудно! Годинник показував третю годину, коли я піднялася з крісла. Радіон та Віктор у своєму кабінеті досі гортали якісь папери. А я просто сиділа як… декор!

Вийшовши з кабінету, я встигла тільки дійти до ліфта, як мій телефон завібрував. Це був директор.

— Слухаю, Вікторе Михайловичу, — сказала я, підносячи слухавку до вуха.

— Ти покинула своє робоче місце, — почувся голос Радіона.

Я ледь стрималася, щоб не перекривити його.

— Моє робоче місце — вся будівля студії. Якщо у вас є якісь претензії до мене, тоді звільніть.

Я обурено скинула виклик і зайшла в ліфт. Підсвідомо я вже розуміла, що Радіон не підпише мені заяву ані завтра, ані через тиждень. Він увесь час шукатиме безглузді відмовки! З іншого боку… я можу робити все, що завгодно. Мені не потрібна більше ця робота, я не налаштована працювати на Тагірова.

Спустившись на кухню, я заварила чай.

— Ну і як?

Я підстрибнула на місці, почувши голос Гната позаду.

— Господи, та в мене інфаркт станеться! Маєш совість?

Я повернулася з чашкою до чоловіка. Той сів за один зі столиків, і я покрокувала до нього, сідаючи навпроти.

— Він не підписав заяву? — перепитав Гнат.

Я похитала головою.

— Заяву повинен підписати новий начальник, — пробурмотіла я, закотивши очі.

— І що робитимеш?

Я знизала плечима.

— Сьогодні я ще залишуся, а далі… Якщо чесно, я б просто закинула цю роботу і не приходила. Врешті-решт, він звільнить мене за невиконання обов’язків. Але це зіграє поганий жарт, адже опісля він може простежити, куди я подамся на роботу і…

— Завадить цьому, — закінчив Гнат.

Я кивнула головою. Не було важко зрозуміти, що врешті Радіон справді може чудово попсувати мені життя. Але навіщо йому це?

— Він одружився вдруге? — спитала я, надпивши чай.

Гнат знизав плечима.

— Не знаю. Я не стежу за життям членів мафії, — пробурмотів хлопець, посміхнувшись.

Я перевела погляд до коридору і побачила, що Радіон з Олександром крокують сюди. В голові миттю визрів план. Хоча я й не розуміла, навіщо і для чого. Я дістала телефон і приклала його до вуха саме в момент, коли чоловіки увійшли на кухню. Звичайно ж, принцу Тагірову захотілося кави, а Олександр став її готувати.

— Слухаю, коханий, — прощебетала я мило й посміхнулася. — О, так. Вибач, будь ласка, ти змінюєш свої плани заради мене. Так… Цей новий директор не хоче підписувати мені заяву на звільнення. На жаль… Та ні, що ти. Я розберуся сама, не переймайся. Угу… Ох, і прихопи шампанське з цукерками. Гадаю, це знадобиться на вечір. Люблю тебе, коханий…

Я вдала сміх, а опісля ще сказала кілька милих слів та відвела телефон від вуха. Гнат навпроти сидів із великою посмішкою, і я запитально вигнула брову.

— Щось не так?

— В тебе таке щасливе подружнє життя… Заздрю тобі, — пояснив він, ледь стримуючи сміх.

Звичайно ж, Гнат знав, що немає в мене жодного чоловіка і тим більше «коханого». Єдиним сенсом мого життя були Леон та Єва. Мої двоє янголят, котрих я любила найбільше. Ніхто не міг претендувати на місце в моєму серці. Все було занадто міцно зачинено.

— Ти одружена?

Я ледь стримала свою посмішку, почувши позаду голос. Повернувшись, я глянула на Радіона.

— Перепрошую? — спросила я, часто покліпавши.

— Ти все добре почула.

Я підняла брови, а опісля тільки відвернула погляд у вікно.

— Я не повинна повідомляти вам таку інформацію.

— Ізабелло…

Гнат підняв свій погляд від мене на Радіона і тоді назад. Він хотів щось сказати, і я це бачила. Але також в його очах був страх. Давненько я не згадувала, як це… бачити страх в усіх за присутності Радіона.

— Хто він?

Я посміхнулася, а опісля видихнула, взяла свою чашку й піднялася. Олександр саме налив каву у чашки й уважно стежив за нашою розмовою.

— Не твоя справа, — буркнула я.

Я хотіла вже піти, але чоловік схопив мене за руку вище ліктя, і я ахнула. Гнат миттю підвівся.

— Я перепрошую, але якщо ви зробите їй боляче, то я не подивлюся на те, що ви мій новий директор, і вріжу вам. Відпустіть, — сказав Гнат, підійшовши до мене.

Обстановка помітно починала напружуватися. Радіон перевів погляд із Гната на мене, а опісля — назад. Але врешті його рука розтиснулася, і він опустив її. Я не вірила, що його налякала ймовірність бійки. Швидше за все, він просто не хотів у перший же день справити про себе погане враження. Хоча… йому ж наплювати і на це, чи не так?

— І скількох ти таких захисників мала? З усіма в офісі переспала? Партнерами, працівниками, власниками. З директором і навіть…

Я підняла руку, а опісля з усієї сили зацідила ляпаса Радіонові. Його голова смикнулася.

— Ізабелло… — Олександр підійшов до мене і просто-таки закляк.

— Не смій говорити зі мною так, — сказала я, дивлячись впевнено на Радіона. — Це не твоя справа, з ким мені спати. Не твоя справа, з ким я зустрічаюся і з ким цілуюся. Я можу робити це де, коли і з ким захочу!

— Не можеш, — сказав Радіон занадто різко, а я хмикнула та не стримала своєї посмішки.

— Справді? Чому ж це, боюся спитати?

— Ти моя…

— Я не твоя! — здається, я це викрикнула занадто голосно, бо працівники, котрі проходили в коридорі, завмерли. — Ми розлучилися шість років тому. Я не твоя. І ніколи більше не буду. А якщо ти це раптом забув, то сходи до лікаря.

— Я не дозволю комусь наблизитися до тебе, — сказав він знову впевнено, а я не стрималася і сплеснула в долоні.

— Справді? — я вдала здивування. — Гнате, ти чув? Роберт Тагірняк не дозволить комусь наблизитися до мене.

— Радіон. Радіон Тагіров, — нагадав чоловік, і я побачила, як його рука стиснулася. Його розлютило те, що я начебто забула його ім'я.