Розділ 1

Ізабелла 

— Ви сьогодні рано, — сказав здивовано охоронець, щойно я підійшла до дверей студії, в котрій працювала.

Я посміхнулася.

— Нарада запланована на самий ранок, потрібно підготувати залу, — пояснила я.

Чоловік кивнув.

— Тобі щось відомо… щодо результатів перекупу?

Я заперечливо похитала головою.

— Напевно, сьогодні Віктор Михайлович все і скаже, — припустила я.

Студія графічного дизайну, де я працювала вже два роки, була єдиною підхожою роботою для мене кілька років тому. Майже всюди, куди я подавалася, потрібен був стаж або ж досвід роботи, котрого в мене два роки тому не було. Гроші, котрі я отримала після розлучення з Радіоном, закінчувалися, і, на жаль, відбувалося це дуже швидко. Тому в мене не було вибору, окрім як шукати роботу і… на превелике щастя, така можливість мені випала. Саме тому сьогодні я асистентка одного з директорів компанії, котра розробляє дизайн етикеток для різних продуктів та брендів.

Однак за останні місяці все почало нищівно котитися донизу, і на сьогоднішній день ми під великою загрозою банкрутства. Через це директор вирішив знайти собі партнера, а в крайньому разі — повністю продати студію.

Я зайшла всередину будівлі і, швидко залишивши свої речі в невеличкому власному кабінеті, стіни в котрому були суто зі скла, як і в кабінеті директора поруч, забрала потрібні папки та понесла їх до кабінету нарад.

Я розклала папки, склянки та пляшки з водою. Також відкрила вікна для провітрювання, впустивши в кабінет приємний запах осіннього повітря, і, востаннє перевіривши, чи все гаразд, вийшла.

— О, Ізабелло. Зайди до мене, будь ласка.

Я ледь стримала засмучений видих. Уранці мені не вдалося поснідати через те, що я надто сильно поспішала і, окрім цього, не могла розбудити Єву та Леона. Вони наче змовилися, і мені шалено пощастило, що Гліб не має першої пари сьогодні, тому пообіцяв відвести їх.

Я зайшла в кабінет Віктора Михайловича, зачиняючи двері.

— Чим можу вам допомогти?

Чоловік сів у власне крісло і важко видихнув. Насправді він і не був таким старим, як можна було подумати з самого початку. Директорові було близько тридцяти двох років.

— Мій давній знайомий погодився викупити нашу компанію. Повністю.

Я глибоко вдихнула.

— Я вирішив сказати тобі це раніше. Він хоче змінити напрямок роботи, через що повністю все переобладнає.

Я підняла брови.

— І… отже, нас усіх звільнять? — спитала я з помітним страхом у голосі.

Чоловік хитнув головою.

— Я гадаю, що не всіх. Тепер тут будуть створювати рекламні відеоролики на додачу до розробки дизайну для етикеток. Можливо, він захоче залишити стару команду, а можливо… приведе нову. Насправді я цього не знаю, Ізабелло. Я хотів подякувати тобі за ці два роки роботи і сказати: якщо раптом варто буде написати характеристику чи дати власну пораду для працевлаштування на іншу роботу, то ти завжди можеш до мене звернутися. Я допоможу тобі…

Я кивнула головою, а тоді натягнуто посміхнулася.

— Що ж… гаразд. Дякую. Я можу йти?

Директор кивнув головою.

— Так. В тебе ще є час до початку наради.

Я вдячно посміхнулася, вийшла з кабінету і глибоко вдихнула. Я була далеко не дурепою і розуміла натяк Віктора Михайловича… мені настав час збирати свої речі й шукати нове місце. Якщо новий директор планує внести зміни, то навряд чи він залишить мене. Дизайнерів… можливо. Але асистентку він знайде нову.

Я встигла випити каву якраз вчасно. Опісля директори всіх відділів зібралися в залі для нарад, я також була там присутня. Віктор Михайлович повідомив усіх про нового власника й те, що він приїде вже завтра та проінформує нас про свої плани.

— Нас усіх звільнять? — поцікавилася Ілона — головна дизайнерка.

— Я не знаю. Гадаю, якби він хотів одразу звільнити всіх працівників, тоді б сказав про це одразу. Гадаю, він залишить певну частину персоналу, але я не впевнений, що всю.

Наостанок Віктор Михайлович попрощався з усіма нами, і ми розійшлися по домівках.

Я щойно зайшла до квартири, як почула звук ключа в замку і миттю повернулася. Двері відчинилися, і я здивовано глянула на Гліба, а за ним — і на Леона.

— Мамусю! — вигукнув син, обіймаючи мене, а я здивовано глянула на Гліба.

— Я думав, що ти на роботі, — пояснив брат.

— А ви… Леоне, ти повинен був бути в садочку з Євою.

— Він подзвонив мені. Вихователька сказала, що в нього температура, тому я повернувся, щоб забрати його. Не хотів тобі дзвонити і відволікати від роботи, тому… не повідомив. Але оскільки ти вже вдома, то я піду на пари.

— Дякую, — сказала я перш ніж брат розвернувся, йдучи геть.

Я присіла біля Леона і поклала руку йому на лоб. Він справді був дещо гарячим.

— Ну що ж, давай глянемо, що з тобою, — сказала я, посміхнувшись, і піднялася.

— Ти побудеш сьогодні зі мною? — спитав син, піднявши свій погляд на мене, і я кивнула головою.

— В мене вихідний, тому так.

Хлопчик задоволено і весело посміхнувся.

— А ми спечемо пиріг?

Я не стримала сміху.

— Гаразд, я сходжу в магазин і куплю фруктів для пирога.

— І желе! Давай зробимо той желейний тортик?

— Ну це ж уже буде не пиріг, — відповіла я, відчиняючи двері в дитячу спальню. Лео миттю сів на ліжко, а я допомогла зняти йому безрукавку.

— Але ж ти не проти? То давай?

Я посміхнулася.

— Гаразд, але спочатку поміряємо твою температуру, і я приготую бульйон. А коли заберу Єву, то всі разом приготуємо. Добре?

Син ствердно закивав головою, і я не стримала усмішки.

Попри всі мої вагання і страхи, я все ж не дозволила собі відмовитися від цих двох янголят. Коли дізналася, що вагітна двійнею, мені відчутно стало набагато страшніше. Я боялася, що не впораюся сама і що не зможу. Але зараз… я просто шалено рада, що мої побоювання не перемогли.

Леон був шалено схожим зовні на мене. Біляве волосся, мої очі, і навіть за характером він нагадував більше мене. На відміну від Єви, котра мала довге каштанове волосся і бунтівний, інколи впертий та вибуховий характер. Хоча насправді я ніколи не бачила Радіона таким емоційним, тому, можливо, просто так вважала. Але на кого б вони обоє не були схожі, я любила їх однаково сильно. І зараз, здається, від однієї думки, що Радіон може повернутися і, дізнавшись, забрати їх — мені стає просто жахливо.