62. Алекс. Розвʼязка

Не знаю, скільки часу я провів у тій кімнаті. Мені здавалося, що дуже довго, за віконечком, забраним гратами, панувала темрява. Здається, я задрімав, але прокинувся від якихось голосів. Не міг зрозуміти, що сталося. Може, вже ранок, і мене мають вбити? Але про мене ніби всі забули…

Коли я почув, як двері відчиняються, то очікував побачити Емму чи діда, або на крайній випадок Алана, але це виявився Макс.

Він швидко підійшов до мене і в першу чергу витягнув кляп у мене з рота.

— Ти як? У нас мало часу…

 — Звідки ти взявся? — пошепки запитав я. 

— Тут не час і не місце, але це твій брат допоміг, — відповів Макс, розвʼязуючи мої руки. — Ходімо швидше…

Я підвівся із стільця, але втратив рівновагу і мало не впав, ноги затерпли від сидіння в одній позі і відмовлялися слухатись. 

— Капець, ти все ще такий слабкий, Алексе, — Макс закинув мою руку собі на плече. 

— Зараз все буде нормально, просто ноги затерпли, — сказав я. — А де дід Алана? В нього пістолет…

— Алан відволікає його і Емму, — Макс повів мене до виходу з кімнати. — Тому нам з тобою треба поспішати.

 — А батька попередили? Вони хотіли і йому нашкодити…

— Вирішили спочатку витягнути тебе, — відповів Макс, коли ми вже виходили з чорного ходу. — Тобі треба йти далі, і якраз набереш батька, а я піду гляну, що там Алан. 

— Добре, — кивнув я. — Будьте обережні! 

— Добре, — він теж кивнув і побіг назад, певно, до головного входу в будівлю.

Я пройшов трохи, а потім  зупинився і  набрав батька.

 — Алло, тату, в мене все добре, — сказав тихо коли почув його схвильований голос у слухавці. 

— Де ти є? Ми все місто поставили на вуха… І твій помічник пропав! Це він зробив?

 — Це Емма і її батько, — сказав я. — Вони тримали мене на якомусь закинутому складі. А Макс і Алан мене звільнили. Зараз ми всі разом приїдемо додому. Якщо тобі будуть дзвонити і викликати кудись, то не вір їм. Вони хочуть тобі якось нашкодити!

— Дайте ваші координати, я приїду зараз же, — відповів він. — А Емма і її батько… Я серйозно їх покараю, більше вони не зможуть наблизитись до тебе, взагалі більше не буде їхньої ноги в нашому родовому будинку! Давай координати!

В цю мить я побачив дві постаті, що наближалися. То були Макс і Алан. 

— Зараз я скину тобі координати, — сказав я. Потім поглянув на хлопців:

— Батько каже, що зараз приїде сюди…

— Мати мене, певно, не пробачить, — зітхнув Алан. 

— Ну, це вона ще не в курсі, але… Все одно ти її син, хіба ні? — запитав Макс. — Те, що ти не захотів виступати проти батька не робить тебе поганим сином для неї, ну як на мене.

— Вони виманили мене тим, що пообіцяли розповісти, де знаходиться моя матір, — я зітхнув. — А я дурний, повівся…

— Ну, вже що є, то є, — Макс подивився на час. — О, рівно дванадцята. Тепер я вже звідси нікуди не подінусь, — він злегка сумно усміхнувся.

— Що ти маєш на увазі? — насупився Алан. 

А Макс тим часом подивився на мене. 

 — Тобі треба було скористатися цим шансом, — сумно сказав я. 

— Я не міг вчинити інакше в будь-якому разі, — зітхнув він. — Може, я б взагалі не повернувся, не було ніякої гарантії. Сестра сказала дещо дивне… Не в її стилі. Тому я вже сумніваюсь, що то була правда. 

— Ви мене ігноруєте, чи що? — знов запитав Алан. — Взагалі, якби не я, то ніхто нікого б не врятував!

 — Дякую, — я повернувся до нього. — Вибач, я якийсь загальмований після всього цього, але ти реально мене врятував. Мене збиралися вбити, якщо звісно, вони говорили це серйозно..

— Знаю, — зітхнув Алан. — Чорт, і що тепер буде? Якщо мати і дід зрадники, батько тепер не зможе довіряти мені, бо я їхньої крові. А ще Діана… — він зітхнув.

 — Я думаю, він довірятиме тобі, адже ти не зрадив його, хоч тобі це й пропонували, — спробував я підбадьорити брата. 

— Все одно зрадив. І ти теж, — він поглянув на мене. — Ти допомагаєш Максу. А Макс… — він перевів погляд на Макса. — Макс — повстанець, хіба ні? Він шпигун, був ним з самого початку.

— Навіть якщо й так, — Макс знизав плечима. — Ти сам хіба не бачиш, що те, що робить Рада — несправедливо?

— Як ти в усе це ввʼязався? — Алан перевів погляд на мене. — Я хочу знати все з самого початку. 

— Можеш йому розказати, — сказав Макс. — Навіть про мене. Раз вже він врятував тебе, хай знає всю правду і зробить свій вибір.

— Так, — сказав я, дивлячись на Алана. — Макс прислали повстанці, але ти ж бачиш, він відмовився якось шкодити нам, а навпаки, допомагає. 

— І що нам робити далі? Що ти будеш робити, Алексе? Шпигувати за батьком? — він зітхнув.

— Я не хочу тут залишатися більше, — сказав я спокійно. — Піду шукати свою матір. Не знаю, що робитиму далі, але я пообіцяв тобі, Алане, відмовитися від спадкування, тому дотримаюся своєї обіцянки.