60. Алекс. Якщо хочеш дізнатись більше про свою матір, то...

Поки ми з Дейвом чекали повернення Макса, я почув сигнал нового повідомлення, що прийшло на мій телефон.  Відкривши його, прочитав: “Якщо хочеш дізнатись більше про свою матір, відділись від своїх помічника та друга, і йди на вказану точку. Ми слідкуємо за тобою, і якщо ти підеш не один, то ми не прийдемо".

Це повідомлення надійшло з номеру, який не визначався. І відповісти на нього теж було неможливо.  Мені треба було прийти на околицю міста, на один із закинутих заводів, який перенесли за стіну. Якусь мить я вагався — йти чи не йти. А потім   все ж бажання знайти матір пересилило. 

— Я відійду на п’ять хвилин , — сказав я Дейву. 

— Але Макс сказав нікуди тебе не пускати, — серйозно сказав Дейв. — Раптом тебе спробують викрасти чи щось таке, твій батько — важлива фігура, і Алана вже викрадали…

 — Та ну, я всього лиш іду у вбиральню, — сказав я. — Чи ти будеш і там чергувати, бо тобі Макс сказав? 

— Ну добре, — Дейв зітхнув. — Але швидко. Не хочу, щоб він сварив мене, мені здається, Макс в гніві страшніший за мого батька буде.

Хоч ситуація була досить напружена, я не зміг стримати усмішку. Дейв боявся Макса, ото дійсно йому влетить, коли Макс повернеться і не застане мене. А може, я встигну швидко обернутися, і Макс навіть нічого не дізнається? Візьму зараз таксі і швидко доїду до того заводу..

З такими думками я попрямував дійсно у бік вбиральні, але коли вже майже дійшов туди і побачив, що Дейв дивиться в інший бік, швидко змінив напрямок та попрямував до стоянки безпілотних таксі…

***

Коли я вийшов з машини, то місце, в якому я опинився, викликало легке занепокоєння. Тут панувала розруха, стояли якісь зруйновані корпуси з побитими вікнами, скрізь валялося сміття… Навіть не міг подумати, що в метрополії можна знайти настільки занедбане місце… А ще тут зовсім не було видно людей. 

Все ж, я відпустив машину і пішов углиб території, уважно роззираючись навколо. 

Коли я пройшов до однієї з закинутих будівель, саме туди, куди мене скеровував навігатор за координатами, то раптом відчув, ніби за мною хтось йде.

Одразу ж обернувся, але вже було пізно, і чоловік в масці схопив мене за запʼясток, завернувши його за спину. А ще за мить він приклав мені до обличчя якусь ганчірку, через що я одразу ж відчув слабкість.

Останньою думкою, що промайнула в моїй свідомості, було те, що я все ж скоїв дурницю, не повідомивши Дейву, куди йду насправді. Але вже за пару секунд у мене перед очима все попливло і я втратив свідомість. 

***

Коли я розплющив очі, то навіть не зрозумів одразу, де знаходжусь. Потім згадав усе, що відбулося перед цим, спробував поворушитися, але не зміг цього зробити. Я сидів на стільці, до якого був прив’язаний, рот у мене був заклеєний скотчем. В приміщенні панувала напівтемрява, тож я бачив лише обриси маленького вікна під самою стелею, яке було забране гратами, як у в’язниці. 

—...Це помилка, я була проти, ти не мав його захоплювати, не узгодивши це зі мною! — почув я з коридору невдоволений жіночий голос, який одразу впізнав.

Хотів покликати Емму, але через заклеєний рот зміг лише щось тихо мугикнути. 

— У нас немає вибору, Алекс загрався, ти сама це розумієш. Тепер він становить реальну загрозу нашому роду, — твердо сказав її батько.

Мені стало трохи страшно. Невже вони збираються мене вбити? В голові промайнули думки про те, чи зможе Макс відстежити моє місце перебування… Навряд, адже “жучків” на мені не було, а телефон, скоріше за все, в мене відібрали. 

Як можна йому повідомити, де мене шукати? Може, все ж, спробувати домовитися з викрадачами? Якби вони тільки захотіли говорити зі мною…

— Я все одно проти, — вперто сказала Емма. — Я обіцяла його матері, я не вбʼю дитину. 

Я знову спробував подати голос, цього разу мені вдалося зробити це голосніше. 

— Він, схоже, прокинувся, — скзаала вона тихіше. 

— Я викликав Алана, — почув я голос діда. — Хочу, щоб він нарешті дізнався свою роль. Він має ось-ось прийти.

Я почув якийсь шум, ніби відчинилися і зачинилися двері. Насторожився, намагаючись вгадати, чи це не Алан. Може, він зможе мене виручити? Я ж попереджав його про його прибацаних родичів... Тепер він уже не сумніватиметься в тому, що я був чесним із ним. 

— Ви знали, що на універ був напад? Чому ви тут? Що взагалі відбувається? — почув я його голос, який все наближався. — То там хто, Алекс? — здивовано запитав він. 

— То була провокація, влаштована людьми з-за стіни, а твій батько їм потурає, — почувся голос діда.  — Мені набридло, що він постійно намагається вгодити всім.  Тому я вирішив, що ти маєш стати головою Ради.  А твого батька ми усунемо…

— Що? — шоковано перепитав Алан. — Я? Я не розбираюсь в політиці, я не готовий… І ти не відповів на запитання. Там Алекс?

 — Так, — озвалася Емма. — Я проти того, щоб його вбивати. Я вже сказала свою думку. 

— Поки він живий, він завжди буде загрозою нашого спадку, — насупився дід. — Алане, тобі час прийняти серйозне рішення. Чи готовий ти взяти відповідальність за рід? Подумай добре, доля роду і кожного з нас залежить від твоєї відповіді.