59. Макс. Я не дам нікому нашкодити вам.

— Ви всі — діти диктаторів, і виростете такими ж, — почули ми в гучномовець. 

В цю мить на будівлю універу почали проектуватись жахливі картини з того, як живуть люди за стінами, як вони голодують, як вмирають діти. А також якісь люди в масках почали зі шлангів обливати будівлю червоною фарбою. 

Голос щось говорив, а Алекс втупився в екран, на якому показували гріхи Ради, і не міг відвести погляду.

— Я думаю, це все тільки для відволікання, — сказав я йому. — Треба знайти Діану і Алана. Хай батько і сказав, що Алан і ти — не його цілі, він міг обманути мене.

 — Добре, я думаю, тут, серед людей, мені ніхто не загрожує, то я чекатиму тебе тут, на цьому місці, — відповів Алекс. 

— Нікуди не йди, будь з людьми, — я озирнувся і побачив Дейва, помахав йому рукою і той підбіг до нас. — Дейве, слідкуй щоб Алекс завжди був на людях, — сказав йому я. 

 — Та без проблем, — сказав він. — Будемо триматися разом… А що, власне, сталось? Хто всі ці люди? 

— Я побіг, — відповів я і побіг до приміщення універу. У мене не було часу щось комусь пояснювати, ну, Алекс сам розбереться з цим, я був впевнений.

Коли підбіг до приміщення, то майже одразу побачив Алана і Діану. Підійшов до них і сказав:

— Ви маєте пройти до всіх, не стійте тут самі, навіть якщо вам хочеться усамітнитись, — я намацав у кишені ножа і насторожився, бо мало яка загроза могла зараз зʼявитись. Я все ще вважав, що батько багато не договорював мені.

— Що це за провокації? — запитав мене Алан, насупившись. — Це твої друзі вирішили зірвати вибори? 

— Я не знаю, але я не дам вам постраждати, — відповів я. — Алане, можу я попросити тебе про дещо? Мені потрібно три хвилини з Діаною, — я зазирнув йому в очі.

 — Добре, — раптом сказав він. — Але я буду неподалік, і буду стежити, щоб ти нічого їй не зробив…

— Добре, — я зітхнув і подивився на Діану. — Ходімо…

Ми з нею трохи відійшли від Алана і я подивився на неї:

— У нас мало часу, тож буду говорити швидко. Скоро я, скоріш за все, зникну. Але не переживай, зі мною все буде добре, Діано, — сказав я з сумом. — Алан, схоже, дійсно закоханий в тебе, і він не така погана людина. Можливо, з ним ти зможеш бути щасливою і перестати бути нижчою. Алекс теж пригляне за тобою, йому можеш довіряти, він точно ніколи не зрадить. Він все знає про мене, більше, ніж будь-хто.

— Ти кидаєш мене? — її очі наповнились сльозами. 

— Я не кидаю тебе, це складно пояснити… — я зітхнув. — Ти не повіриш, та й часу мало. Я маю врятувати свою сестру. Її життя в небезпеці. Для цього я мушу покинути і тебе, і Алекса. Вона не виживе без мене.

— Але ти можеш потім повернутися… Чи ні? — вона раптом спохмурніла. — Максе, ти брешеш мені, в тебе лише брати, а сестер немає…

— Я не той Макс, якого ти знаєш, — зітхнув я. — Я взагалі не з цього часу… Якщо потім захочеш, Алекс тобі все розповість, я скажу йому, що дозволяю це. Зараз на це нема часу. Я кохаю тебе, Діано. Бережи себе, будь ласка.

Вона мовчки дивилася на мене, здається, мало що зрозумівши з моїх слів. 

— Як це — ти не той Макс? — тільки і спитала вона. 

— Той, в якого ти закохалась, але не той, якого ти знала з дитинства, я замінив його з моменту початку операції в метрополії, — відповів я. — Алекс розкаже далі, пробач, — я все ж не втримався і обійняв її, а потім прошепотів: — Пробач, Діано…

Після цих слів я одразу ж відсторонився:

— Ходімо, я відведу вас в безпечне місце…

 — Я кохаю тебе і кохатиму завжди, — тихо сказала вона, стискаючи мою долоню. 

— Він дивиться, — так само тихо відповів я. — Не роби більше нічого, він кохає тебе і захистить…

Вона опустила очі і більше не дивилась на мене. 

Я зітхнув і ми пішли до Алана.

— Дякую, — сказав я, коли ми підійшли. — Ходімо, я відведу вас до Алекса, і там вже буду слідкувати за всіма…

 — Що ти задумав? — підозріливо поглянув на мене Алан. — Що це все означає?  — він перевів погляд на Діану.

— З вами все буде добре, — сказав я. — Я не дам нікому нашкодити Алексу, тобі чи Діані. Ходімо, на це нема часу…

Коли я сказав це, то раптом відчув, що в голові почало паморочитись. Перед очима все попливло, а потім я почув тихий голос Саші, який шепотів мені на вухо:

— Максе, нарешті ти знову зі мною, ти згадав, як повернутись, я так чекала на тебе…

***
Ось і чергова глава, дяк за коменти та підтримку =)