53. Макс. Покладатись на удачу — найгірший з планів.

  Коли ми майже підійшли додому, я подивився на Алекса і сказав:

— Чутки про те, що ти сказав на дебатах, можуть і до батька дійти. 

— Я в цьому не сумніваюся, — сказав він. 

— Це погано. Що будеш говорити йому, якщо він викличе? — я уважно подивився на друга. — Ти стаєш все менш обережним.

— А що мені казати? Він знає про мою матір, і якщо сам виходив за стіну шукати її, то бачив, як там живеться людям… Тому, звичайно, він буде дуже незадоволений, але він зрозуміє, що мною керувало. Ну, принаймні, я на це сподіваюся. 

— Не скажи там чогось зайвого, — я зітхнув. 

— Якщо він питатиме, чи ти якось у цьому замішаний, я скажу, що ти не знав, що я буду говорити. Ну це ж дійсно так. 

— Кажеш так, ніби мене хвилює тільки власна шкура, — хмикнув я. — Краще б подумав про себе. Твій батько — один із тих, хто впроваджує політику, яку ти так критикував. Він знов може відштовхнути тебе, а ви, здається, тільки-тільки знайшли спільну мову.

— Ну, я не міг промовчати, — він зітхнув. — Тоді б я не зміг поважати сам себе. Якщо батько відштовхне мене — то так і буде. 

— Блін, і як мені потім повертатись в свій час? — роздратовано запитав я. — Ти тут наламаєш дрів без мене… Хто тебе зупинятиме?

 — Може, Дейв, — усміхнувся Алекс. — А може, я й не захочу, щоб хтось мене зупиняв….

— Дурень ти, — я махнув рукою.

Подумав, що це дійсно буде проблема, але зараз були проблеми більш нагальні.

Коли ми зайшли до будинку, то майже одразу в передпокої нас зустріла Емма:

— Алексе, коли батько приїде, він сказав, щоб ти був вдома. Він хоче з тобою поговорити. Нікуди не йди.

— Добре, я нікуди й не збираюся, — Алекс знизав плечима. 

— Максе, у мене до тебе є одне доручення, моєї прислуги зараз нема вдома, тож доведеться ту роботу виконати тобі, — вона якось зверхньо подивилась на мене.

— Добре, як скажете, — кивнув я. — Що я маю зробити?

— Там проблема в моєму кабінеті. Це не займе багато часу, але я хочу, щоб ти вирішив її прямо зараз. 

— Добре, — знов повторив я і мельком глянув на Алекса.

Зрозуміло, що це був якийсь дурний привід, а насправді Емма щось хотіла від мене. Але вона ніколи не робила нічого подібного, ніколи не підходила до мене при Алексі… Значить, в неї до мене щось термінове?

 — Я тоді піду до себе, а ти роби все, що скаже Емма, — Алекс подивився на мене. 

— Як скажеш, — погодився я.

Алекс пішов до себе, а я пішов за Еммою до її кабінету. Коли двері за нами зачинилися, вона подивилась на мене і сказала:

 — Максе, маю до тебе важливу розмову, але ти нікому не повинен говорити про те, що почув і побачив. Тобі зрозуміло? 

— Так, ви можете на мене розраховувати, — я кивнув.

Було трохи моторошно. Що ще вона придумала? Захоче, щоб я нашкодив Алексу? І що тоді я маю робити?

 — Добре, ти проявив себе як розумний і відповідальний працівник, тому я вирішила довірити тобі більш складну справу, але й оплачуватись вона буде значно краще…

— Стій, Еммо, — почув я чоловічий голос зі сторони крісла, яке було відвернуте від нас і приховувало людину, яка за ним сиділа. — Я передумав. Він мені не подобається.

Я не бачив, хто говорив ці слова, але мав певні підозри. Вирішив не говорити зайвого, а послухати, що на це скаже сама Емма.

— Але він зарекомендував себе добре, — невдоволено сказала вона. 

— Геть, — безапеляційним тоном сказав чоловік, так і не повертаючись.

— Добре, я піду, — погодився я, а потім подивився на Емму. — Якщо що я буду в своїй кімнаті.

 — Так, іди, — швидко сказала вона. — Потім я повідомлю, якщо будуть нові доручення.. хай ще скаже що ніхто не має знати нагадає

Я кивнув і вийшов з кабінету. Певно, це був дід Алана. Саме той чоловік, якого я бачив, коли спостерігав за будинком. Він заходив сюди, скоріш за все, через той тунель…

Пощастило, що вони не дали мені якусь нову "місію". Чомусь я подумав, що він би не давав щось таке ж легке, як Емма. Він би захотів від мене чогось такого, чого я б виконати не зміг і через це видав би нас із Алексом. 

Я відкрив переписку з Алексом і написав, що нам треба побачитись десь за межами будинку, щоб все обговорити, і вже пішов до виходу, коли він прислав відповідь: 

“Зараз не можу вийти, бо батько от-от буде вдома, він написав, що як тільки приїде, викличе мене до себе. Давай поговоримо вже після  моєї зустрічі з батьком, добре?”

"Добре. Все буде нормально, не переживай, тримайся впевнено."

Хоч я і написав ці слова, сам розумів, що все ж Алекс налажав на тих клятих дебатах… Залишалось тільки сподіватись, що його батько не запідозрить зайвого… Покладатись на удачу — найгірший з планів, але більше нам нічого не залишалось…
***

Цікава ваша думка, що думаєте щодо Алана і Алекса? Якими будуть стосунки братів далі? Враховуючи дії всіх їхніх родичів?