50. Алекс. Близькі люди не повинні страждати через чиїсь амбіції

Коли наступного дня ми приїхали до універу, то я вирішив обов’язково поговорити з Аланом. Для цього на перерві підійшов до нього і сказав:

— Може поговоримо десь без свідків? Бо вдома якось не хочеться…

— Добре, — похмуро сказав він і озирнувся. — Ходімо на вулицю, там найбезпечніше…

Ми вийшли в універський парк і вмостилися на лавці у найбільш безлюдному закутку. 

 — Ти обіцяв запитати у матері про мою маму, — нагадав я брату. 

— І запитав, — відповів він. — Але тепер не знаю… Я більше ні в чому не впевнений в цій родині. 

 — А що вона сказала? — з завмиранням серця поцікавився я. 

— Ти точно гарантуєш, що не будеш боротись за спадок? — він уважно подивився на мене.

 — Я ж пообіцяв, а від своїх обіцянок я не відмовляюсь…

— Вона сказала, що твоя мати жива, — сказав Алан. — Але живе за стінами. Така була умова. Їй не можна повертатись і не можна бачитись з батьком.

 — А Емма знає, де вона живе? 

— Вона тільки сказала, що інформація про те, що по тим документам вона десь зʼявлялась, не надходила. А це значить, що або вона знов змінила документи, або залишилась за стіною, де документи перевіряють тільки у тих, хто отримує гуманітарку або працює на заводах. 

 — Зрозуміло… — зітхнув я. 

— Це мало, — Алан теж зітхнув. — Я думав, що дізнаюсь більше. Але вона і так напружилась, коли я згадав твою матір.

 — А ти помітив, що вона взагалі якась напружена в ці останні дні? — запитав я. 

— Я думав що це через моє викрадення, — зізнався він. — Не кожен день сина викрадають. Хоча мене дивує, що врятував мене врешті-решт ти зі своїм помічником, а не батько чи дід з мамою.

 — Я дізнався одну інформацію, правда сумнівався — казати тобі чи ні…

Я подивився на Алана, щоб побачити, як він зреагує. 

— Яку інформацію? — Алан насупився. — Раз вже почав говорити — кажи, не біси мене.

 — Мені сказали, що до твого викрадення міг бути причетний твій дід, — сказав я. — І твоя мати йому допомагала. 

— Ти що собі дозволяєш?! — він раптом схопив мене за комір і притиснув до стінки, дивився з ненавистю, а я думав, що ми вже пройшли той етап…

— До речі, батько підозрює, це від нього я почув, вірніше не прямо дослівно він так сказав, але натякнув…

— Ні, — його хватка(*) трохи послабла. — Мама б не стала такого робити…

— Йому висунули умову, щоб він не балотувався на виборах, — сказав я.  — А інші кандидати не є його конкурентами. Вони мають занадто низькі рейтинги. 

— І він, само собою не погодився, — Алан відвів погляд. — Значить, ми з тобою для нього взагалі нічого не значимо.

— Ця посада надто важлива для нього… А може, він з самого початку знав, що його лише залякують? 

— Мене ледь не вбили, — він підтиснув губи. 

 — То охоронець вже діяв на свій розсуд… Але організатор викрадення не планував завдати тобі шкоди. 

— Мати не пішла б на таке, — він вже говорив не так впевнено. — Хоча… Вона тоді сказала, що… — він обірвав себе на півслові. — Чорт. 

 — Що сказала? — перепитав я. 

— Вона так і сказала, що я точно б не постраждав, — він відпустив мене.

 — Мені шкода, — сказав я. — Але схоже, це підтверджує ту версію, про яку говорив батько…

— Вона казала, що батько погано слідкує за мною, і що це все через тебе, що він тепер бачить спадкоємця в тобі, — продовжив він, поглянувши на мене.

 — Але це не так, він все одно більше турбується про те, щоб ти став його наступником, — сказав я. — Інакше б вони викрали мене, а не тебе… Мене могли б і вбити, думаю, їм вистачило б духу. Але я їм не цікавий, бо батько не планує давати мені посаду. 

— Але твій охоронець, я бачив, що він теж спілкувався з матірʼю, — сказав Алан. — Тоді я вийшов з її кімнати, а він зайшов. Впевнений, він у неї на гачку. 

— Справді? — я прикинувся здивованим. Не можна було виказати, що я знаю про Максове “шпигунство”. — Він мені ніколи не говорив, що має з Еммою якімсь конфіденційні справи. 

— Але ти все одно йому довіряєш, — похмуро сказав Алан.

— Довіряю, бо він досі не давав підстав у собі сумніватися, — я зітхнув. — Може, є якась причина тому, що він був у її кімнаті? Раптом вони коханці? 

— Фу, не кажи такого, — скривився Алан. — Тільки не це!

— Ну, я теж не дуже вірю в цю версію, — знизав плечима я. — Може, він просто щось ремонтував чи щось таке? 

— Не прикидайся дурнем. Якщо він був у моєї матері, то певно патякав там про тебе, розказував щось таке, що потім вона розказала б мені. Якось раніше вона казала, що ти збираєшся якось помститись мені за штаб. Звідки вона це взяла?

 — Хтозна, я не знаю, — я опустив голову. — Може, раніше в мене й була така думка… щодо помсти. Але зараз, я думаю, нам краще бути з тобою союзниками і діяти спільно. Бо якщо з батьком щось станеться, то тоді, сам розумієш — нам обом теж доведеться несолодко…