47. Макс. В кабінеті

Ми вже за звичкою пройшли в єдине місце, де нас не прослуховували і де ми могли поговорити відверто, не виходячи з будинку. На шляху до бібліотеки я переглядав новий мобільний, який видав мені батько Алекса, він був більш навороченим, ніж попередній. Алексу теж перепав такий самий.

Коли ми зайшли до бібліотеки і я прикрив за нами двері, я сховав телефон і одразу сказав:

— По ходу дід Алана і викрав його. Якщо додати сюди ті його візити до вашого будинку, то таке цілком може бути. 

— Але навіщо йому це робити? — здивувався Алекс. 

— Ти хіба не чув свого батька? — я знизав плечима. — Той лівий кандидат вимагав, щоб твій батько знявся з поста голови Ради. А твій батько сказав, що саме дід Алана приходить йому на згадку як його основний опонент.

— Але це смішно, невже вони не можуть домовитися про співпрацю? Вони ж родичі…

— Влада псує будь-які родинні стосунки, — я зітхнув. — Хоча, думаю, в ситуації твоєї родини взагалі сама та родина зʼявилась тільки тому що так було краще для політики. Тобто, що для твого батька, що для діда саме політичні причини на шлюб були вирішальними, ти ж це розумієш?

— Розумію… Але що нам тепер з усім цим робити? 

— А що нам робити? Те ж саме, що і раніше, — відповів я. — Робити те, що ми вважаємо правильним. 

 — Ти розповіси про це повстанцям? 

— Про що саме? — перепитав я. — Вони ж по суті привели нас до Алана, вони і так в курсі того, що сталось. 

 — Про те, що мій дід хоче змістити батька з посади…

— А, — я зітхнув. — Певно, треба розповісти. Власне, повстанцям не дуже вигідно, якщо твого батька змістять. Тож вони в якомусь сенсі тут на нашому боці. Чи ти думаєш, що не варто? 

— Мабуть, треба, — сказав Алекс. — Все одно через ці жучки вони вже могли щось дізнатися, а якщо ми будемо приховувати інформацію, то тебе запідозрять у тому, що погано працюєш..

— Так, — кивнув я. — Нам краще не викликати зайвих підозр. Я все ж хочу бути тут, поки в мене на це є час в вашому світі. 

В цю мить новий телефон, який я буквально щойно отримав, завібрував. Схоже, як ми назвали його батька?? не пам’ятаю  навіть наші номери вже підтягнув в нові пристрої. Я дістав мобільний з кишені і побачив, що мені прийшло повідомлення від Емми. 

— О, твоя мачуха вже щось пише, — я усміхнувся.

— Мабуть, її цікавить інформація про те, чи вичислили ми, хто викрав Алана, — сказав Алекс. — Цікаво, чи вона теж замішана в цьому? 

— Думаю, якщо це її батько, то вона має бути в курсі, — припустив я. — Хоча, якщо той достатньо розумний, то міг би їй і не повідомляти, щоб вона ніяк їх не видала. А наскільки сильно вона переживала, коли Алан зник? Вона ж говорила з тобою окремо?

— Мені здається, вона злилася, — сказав я. — Тобто, так точно й не скажу, чи знала, чи ні. Можливо, у розмові з тобою вона якось себе видасть. 

— Будемо на це сподіватись, — відповів я. — Вона пише, щоб я зайшов до неї прямо зараз. Командирша блін.

 — Ну йди, потім зайдеш у бібліотеку? Я буду чекати тут, мені цікаво, що ти дізнаєшся…

— Добре, — я кивнув. — Тоді піду прямо зараз…

***

— Добрий день. Ви хотіли мене бачити? — запитав я, коли Емма запустила мене до своєї кімнати.

— Так, сідай, Максе, — люб’язно усміхнулася вона. — Я хочу подякувати тобі, що допоміг звільнити мого сина. 

Я слухняно пройшов і сів на місце, на яке вона вказала.

— Я приглядав за ним, як і мав, — відповів я. 

— Ти випадково не чув, хто саме організував це викрадення? Я дуже хочу, щоб винні були покарані! — якось занадто емоційно промовила Емма. 

— Чесно кажучи, мене було поранено, — я вказав їй на свою перебинтовану руку. — Через шок я діяв майже на автопілоті і памʼятаю тільки те, як поклав по черзі тих трьох охоронців і вивів вашого сина. А далі я втратив свідомість.

 — А потім, коли ти вже отямився, Алекс тобі нічого не казав? Я думаю, раптом він якось замішаний в цьому? Його так легко обдурити…

— Ні, Алекс навпаки хотів врятувати Алана, — не погодився я. — Якби він не допоміг мені, у мене б нічого не вийшло. Я тримаю його під контролем, — додав я. — Він діє саме так, як я від нього очікую.

 — Що ж, тоді я можу бути спокійна, — вона усміхнулась. — Продовжуй і далі це робити. Якщо почуєш щось цікаве від нього чи мого чоловіка — повідомляй мені, а я щедро тобі віддячу. Ось перший “транш” — вона дістала з сумочки кілька купюр і простягнула мені. 

— Добре, — я кивнув і взяв гроші, сховавши їх собі в кишеню. — Але поки що самі розумієте, було трохи не до цього. 

 — Вважай, що це подяка за твою допомогу в порятунку Алана, — сказала вона.є — Добре, йди відпочивай, певно, в тебе був важкий день…

В цю мить ми почули, як в двері постукали.

— Мамо, це я, ти кликала мене?

— Добре, я тоді піду, — я підвівся і пішов до виходу, в дверях зустрівся з Аланом, якого, схоже, здивувала моя присутність в цій кімнаті.